Я вже багато років працюю за кордоном. Виїхала заради заробітків – тут все зрозуміло. Коли мій син вирішив одружитися, я вирішила допомогти молодятам, адже з зарплатою медсестри багато чого не досягнеш. Ця робота приносить копійки, ледь вистачає на продукти. Моя медична кваліфікація стала в нагоді в Португалії: я влаштувалася доглядальницею до літнього сеньйора. Він був хворим, майже не ходив, і я повністю доглядала його. Сеньйор дозволив мені жити в нього, платив добре. Я готувала, прибирала, дбала про будинок. Там же я зустріла інших українок-заробітчанок.
Ми раз на тиждень влаштовували зустрічі, щоб пожалітися одна одній на важке життя, випити кави і знову йти працювати. Майже п’ять років поспіль я пересилала гроші синові. Матвій купив квартиру, але дуже дорогу. На цьому наполягли дружина та теща. – Краще б спершу взяли однокімнатну, дешевше та простіше, – радила я. – А як же діти? Їм що, в тісній клітці жити? Чи вам грошей шкода? – Обурювалася теща, Наталя. Її «допомога» обмежилася тим, що вона віддала дітям стару стінку, ліжко та на новосілля подарувала комплект постільної білизни з посудом. Моя невістка Катерина обрала квартиру в новобудові площею 120 квадратних метрів. Начебто там багато місця і велика тераса: – Мамо, коли ви приїжджатимете, у вас буде своя кімната та ванна. – Але навіщо це? За воду доведеться більше платити! У вас тут що, гуртожиток? Рік тому син виплатив іпотеку. Я вирішила поки що не повертатися додому, щоб підзаробити на себе. За півтора року відремонтувала будинок: перекрили дах, вставили сонячні панелі, зробили паркан з каменю, проклали тротуарну плитку.
Купила новий холодильник, поставила душову кабіну, зробила ремонт у спальні та вітальні. Хотілося затишку. Цього місяця я приїхала додому надовго: у сеньйора в гостях були діти, тож догляд за ним вони взяли на себе. Я купила гостинці для сім’ї, дітям привезла іграшки та солодощі. Вирішила влаштувати новосілля. На свято приїхали син, невістка з дітьми та сваха (хоча я її не кликала). Не встигли ми сісти за стіл, як Наталя почала критикувати мій ремонт: – Ого, холодильник! Мабуть, дуже дорогий. – Лежати на такому величезному ліжку одній? Для чого воно вам? – Сонячні панелі? Безглуздо, лише гроші на вітер. Я терпіти не можу, коли хтось рахує мої гроші і вказує на «недоліки».
– Наталю, я важко працювала. І маю повне право поставити тут хоч пальму чи завести жирафа — це мій дім та мої гроші! – Навіщо вам такі хороми? Краще продали б будинок і допомогли дітям. – Я мало допомагала? П’ять років гроші надсилала! А ви? – Мамо, Наталя має рацію. Краще б ви продали будинок та купили квартиру у місті. А ми могли б… – Що б ви могли? – Ми могли б машину купити. Нам вона потрібна. Мене шокувало таке нахабство! – Вам мало? Тоді, Наталя, беріть Катю та їдьте самі на заробітки хоча б на рік! Дізнаєтеся ціну грошам! Вони образилися і пішли, навіть не скуштувавши їжу. Так минуло моє новосілля. Найбільше мені прикро за сина. Не чекала, що Матвій так легко потрапить під каблук дружини та тещі.