Ірина Василівна завжди любила розповідати, як багато вона заробляє у Європі. Працює в Італії, доглядає літню сеньйору і купається в євро та злотих. За її словами, може дозволити собі дорогу шубу, і вініри поставити, і на відпочинок до Буковеля з подругами поїхати. А я, що там, їжджу лише на сезонні роботи до Польщі: то фрукти збираю, то гриби вирощую. Працюю вчителем музики у школі, тому можу виїжджати лише влітку. Іноді навіть заздрю свасі – адже вона знайшла собі таку прибуткову роботу. Але її хвастощі часто викликають у мене роздратування. Наприклад, коли наші діти готувалися до весілля, Ірина Василівна одразу заявила: – Я дам три тисячі євро, а решту нехай оплачують батьки нареченого.
Це – традиція. – Яка ще традиція? Адже у вас гостей більше! – обурилася я. – То що ж, моя дочка виходить заміж за бідняка? У результаті ми з чоловіком поїхали на три місяці до Польщі, щоби зібрати гроші. Тих «нещасних» трьох тисячі євро, що дала сваха, вистачило хіба що на весільну сукню для Христинки та передплату за ресторан. Наш син Павло теж підробляв, відкладав кожну зароблену гривеньку. Після весілля діти вирішили купити квартиру – трикімнатну, у новобудові та з ремонтом. Але Ірина Василівна знову відступила: – У мене немає грошей. Сеньйора затримує зарплату.
А ще я хочу в санаторій, спина щось болить. Ми з чоловіком продали половину пайової ділянки, взяли кредит. Я на цілий рік вирушила до Польщі, а Роман брав додаткові зміни на заводі. Не подумайте, що діти зовсім ліниві. Павло таксував, працював на будівництві, залишався нічним охоронцем на об’єкті. Христина влаштувалася адміністратором та перукарем у салон краси. Але, як ви розумієте, українські зарплати не зрівняються з заробітками в Європі. Нині у дітей все налагодилося. Вони розплатилися з боргами та виховують донечку Зорянку. Ми з Романом, як люблячі бабуся та дідусь, передаємо з села гостинці та подарунки. І ось цього тижня несподівано приїхала Ірина Василівна.
Хоча обіцяла бути тільки на Різдво. Наступного дня вона зателефонувала: – Я вас окремо запрошую додому. Пригощу смаколиками, які сеньйора передала. Ми з чоловіком купили букет троянд, я поклала до конверта 500 злотих (приблизно 5 тисяч гривень). Одягли святковий одяг і вирушили в гості. А Ірина Василівна зустріла нас у халаті. Пригостила тарілкою сиру, ковбаси та оливок, заварила каву та дістала магазинне тірамісу. Весь вечір вона тільки хвалилася, як відпочиває в Італії, ходить з сеньйорою до кафе та пляжу. Робота у неї, за її словами, чудова, а зарплата — понад тисячу євро. Ми вирішили, що такий «гостинець» не заслуговує на дорогий подарунок.
Букет подарували, а гроші залишили собі. Через день я дізналася, що вона скаржилася на нас рідні: – Сваха подарувала лише квіти! Скаржилась, що їздить на заробітки, а мені нічого не купила. Я не витримала: – Сама сидить в Італії, копійки дітям на весілля та квартиру не дала. Але мене найбільше здивувало, що Павло став на її бік. – Мамо, ну навіщо ви з татом цей цирк влаштували? – дорікнув він. – Нам дали лише каву та тарілку сиру. І за це я мала віддавати 500 злотих? Чому вона нас у кафе не запросила? – Там були лише її родичі. Ми з Христиною самі поїхали за годину. – Сину, а ти забув, хто весь цей час допомагав вам? Хто їздив до Польщі? Адже Ірина навіть макаронів вам з Італії не передавала. Я так і не зрозуміла, чому Павло заступився за свою тещу. Вона ж така успішна у своїх заробітках, але все одно обурюється через подарунки.