На світанку, о 5-й ранку, Оля прокинулася від дрібного дощу та запаху затягнутого хмарами неба за вікном. Її чоловік Артем, який прожив із нею чотирнадцять років у шлюбі, ще спав. Спочатку була любов, романтика, освідчення в коханні та народження заповітного сина. З часом прихильність Артема слабшала, а критика наростала. Традиції та громадські очікування, що вкоренилися в Олі з юності, не дозволяли їй піти. У спокійні години раннього ранку Оля знаходила втіху на кухні, варячи каву в старовинній турці, що дісталася їй у спадок від покійної бабусі. Ближче до шостої ранку Оля готувалася до щоденної рутини – будити сина до школи і терпіти дратівливого чоловіка.
За сніданком Оля привітала Артема “добрим ранком”, на що він уривчасто відповів, а потім почав нарікати на повторення яєчні вже тиждень. Серце Олі стало важким від емоційного вантажу шлюбу, позбавленого кохання. Пізніше, поки дощ продовжувався, Оля пішла прогулятись у старому парку. Там з’явилася загадкова жінка похилого віку і сказала Олі, що вона гідна кращого, натякнувши на невірність Артема. Вражена, Оля поспішила додому. У голові роїлися питання. Дні пролітали непомітно, доки Оля намагалася зосередитись на роботі. Несподіваний дзвінок від старого друга Ярослава запропонував їй нову роботу. Вона погодилася і відчула себе бадьорою у новій обстановці.
Одного разу колега Христина невинно поділилася своїм таємним романом із одруженим чоловіком, показавши його фотографію – це був Артем. Це одкровення вразило Олю, як блискавка. Звісно, Оля зібрала речі Артема. Коли він повернувся пізно, вона зустрілася з ним віч-на-віч. Перед правдою невинний фасад Артема зруйнувався, але рішучість Олі була непохитна. Вона прогнала його, поставивши крапку в їхньому спільному житті. Коли за ним зачинилися двері, Оля насолоджувалася знову набутою тишею у своєму будинку. Один розділ закрився, і в сорок три роки її серце було відкрито для ще не написаних сторінок.