Іванна ростила двох синів, Миколу та Марка, а потім у віці 37 років народила дочку Настю, яка народилася слабенькою. А коли Іванні виповнилося сорок років, її чоловік раптово помер, і опорою сім’ї стали її сини. Зрештою, кожен із синів створив свою сім’ю та залишив будинок дитинства, залишивши Іванну одну з Настей.
Через роки, коли Настя освідчилася в коханні Юрці, сироті без майна і землі, Іванна спочатку була проти. Однак Юрко виявився працьовитим і дбайливим , він намагався впорядкувати будинок та город, що дуже подобалося Насті. Через кілька років Настя поїхала на заробітки до Польщі, і пішли чутки про те, що вона мешкає там із іншим чоловіком.
Під час різдвяних свят Іванна зібрала дітей за столом, але Настя не приїхала. Старший син Микола завів розмову про спадщину, але Іванна моментально наполягла на тому, що Юра – господар будинку, а не її сини. Іванна міркувала так: її сини мають свої будинки, а Юрі нікуди йти. Та й Юра давно став дорожчим за синів, бо він дбав про Іванну, коли вона хворіла, тоді як її власні діти давно забули про неї. Тому Іванна й зрозуміла, що не її синам вирішуватиме хто має володіти майном.