Ось крику на все село було! Старий Ілько схопивши перше, що під руку попалося, біг до невесткіної хати. Нещодавно сусід дзвонив: «Поки ваш син на заробітках гнеться, його жінка з іншим радіє ». Галина, знаючи його характер, бігла позаду і орала. Ой, що це було!Переказували, що вилітали голубки через вікна і двері в чому мати на світ привела. Вигнав Ілько невістку, навіть речей не віддав. Замкнув хату на здоровенний замок, онука забрав, і не звертаючи уваги на голосіння жінки і невістки, спокійнісінько рушив додому.
Тамар, невістка Ількова, знявши деякий одяг, який тільки що випрала, низько опустивши голову попрямувала через поле до рідного села. Там у неї мати жила.Мали люди про, що язиками чесати цілий тиждень. Молодик той нетутешнім виявився. Кажуть, зерно возив з полів. А де ж вони так зустрілися? Як познайомилися? Та й чому вона додому його привела? Дивно ще й те було, що Томку всі знали тільки, як виключно порядну і чесну жінку. А, як же вона чоловіка і синочків своїх любила. І тут на тобі. Ой сором!А вже через три дні люди зовсім заніміли. Повернувся із заробітків Ількін син і Томку назад привів. З їхнього двору немає шуму, навіть кричати не почав, ніби й не було нічого. А коли хтось із мужиків за черговим могоричом у Ілька запитав, чи не заважають його синові оленячі роги, отримав таку відповідь, що іншим розпитувати враз перехотілося.
Онука Ілько сам у двір сина привів і у невістки прощення зі сльозами просив. Це вже після того люди не знали, що й думати.А Роман, дізнавшись про те, що накоїв тато, навіть грошей зароблених забирати не став, відразу сумку на плече і додому. Їхав і все Тамару свою видзвонити намагався, але ні вона ні її мама трубки не брали. Благав Всевишнього, щоб зуміла пробачити його сім’ю, аби повернулася.Увійшовши в батьківський будинок відразу виправив мати з сином погуляти куди-небудь подалі. Мама все знала, а синові то не потрібно. Сів навпроти тата і ховаючи очі почав свою розповідь:
— Не думав, що колись тобі в усьому зізнаюся, батько. Говорити мені не просто, тому не перебивай. Тамара у мене свята жінка. І не дивись на мене так, тато. Так вона з жалю зі мною, хоч і каже, що любить. Я татко ні на що не здатний. Ми з нею, як брат і сестра, чи щось таке. Але ми сім’я, — говорив ковтаючи сльози, — мій син не моя часточка, але він про це ніколи не дізнається, чуєш, батько, ніколи. Вона тоді спеціально в санаторій їздила — шукала батька для нашого сина. А тепер уже обидва другого малюка хочемо. Ось і поїхав я в світ, а Тома тут. І якби не ти! Ти ж її на все село знеславив, тато! Якби не вона я б не знаю навіть, чи жив досі. Вона сенс мого існування. Вона зрозуміла і прийняла мене таким, який я є. Ні словом, натяком, поглядом ніколи не давала зрозуміти, що я не такий. А ти таке наробив! — встав і рушив до порога. Потрібно було жінку повертати.
Ілько, довго сидів у темному будинку, все ніяк не міг усвідомити почутого. Все міг уявити. всяке від людей чув, але щоб в його родині? А потім якось враз уявив, що Тамарки у Романа немає. Згадав, як його син все вдома сидів, поки друзі по сусідніх селах дівчат шукали. Як вони з дружиною місця собі не знаходили, адже розмінявши тридцятку син і не думав одружитися. Згадав, як з’явилася у нього Тома, як він ожив, як відразу змінився і почав, нарешті, жити, не ховаючись від людей. Як гордо його син привіз свого первістка. Як любить Рома свого сина. Зітхнув Ілля, забрав у жінки онука і пішов на сина подвір’ї просити вибачення. А ще подякувати невістку за те, що син має життя, а він майбутнє.