— Сьогодні новий начальник прийде. Кажуть, той ще важkий випадок. З ним навіть привітатися треба було по-особливому , — всі в офісі говорили про нового начальника. Люба почула, що новий шеф звільнив свого секретаря в перший же день роботи. Про це знали всі. У повітрі навис якийсь жах. Люба працювала в цій компанії з першого дня заснування. Вона особливо не боялася нового начальника з однієї простої причини — їй нема чого було боятися, вона вкладалася в свою роботу на всі 100. Начальник ще не представився, а про нього вже всі дзижчали. Колеги Люби неслися по офісу в суєті.
Вони не знали, що їх чекає. Через годину була призначена зустріч з новеньким. Люба не поспішаючи зробила собі каву, пішла в свій кабінет і взялася за роботу. У неї був дивний спокій на душі, як ніби все так і повинно було бути, як ніби-то вона там, де і повинна бути. Час пройшов. У залі засідань яблуку ніде було впасти. Люба абияк втиснулася вперед. Її погляд зупинився на новому начальнику. — Пощади не буде. Зауважу хоч найменшу неточність-звільню. Я погортав ваші звіти, — голосно і чітко говорив начальник, — це не робота. Так не може тривати. І не буде! На обличчі Люби з’явилася легка посмішка. Вона впізнала свого старого друга-Саню, з яким вона бігала по гаражах і думала, яким би чином напаскудити злій продавщиці.
Тепер уже не Санька, а Олександр Семенович стояв перед нею і грізним голосом тримав усіх у страху. Люба вже не слухала, що вони там говорять. Вона згадала всі яскраві дні з Сашею, зі своїм першим коханням, з яким Люба збиралася в один університет, але дол я вирішила розвести друзів на час. Наприкінці Олександр Семенович попросив Любов Михайлівну залишитися. Люба прийшла до тями, коли всі почали виходити із залу. Грізний вигляд Олександра в мить випарувався. Він стояв перед давньою подругою з розпростертими обіймами. До ля їх розвела, до ля і звела. Олександр розлучився недавно, Люба так і не побудувала сім’ю своєї мрії. Можливо, вони все життя чекали саме цієї зустрічі.