З віком починаєш дивитись на життя по-іншому. Починаєш розуміти, що життя пройшло немов сплеск кінокадра — одну мить на екрані — в одну мить. Ми раптом усвідомлюємо, що прожили своє життя не так, як хотілося б. У молоді роки я займалася чимось, що мене зовсім не цікавило. Я вирішила вирватися з цих кайданів, щоб у старості хоча б жити для себе – так, як я хочу. Мені 78 років. Дякувати Богу, здо ров’я мене не підводить. Мені не соромно, що хочу жити для себе. Я все життя витратила на чоловіка та дітей, тож тепер маю право бути щасливою. Мене чомусь стали критикувати і дорікати, але на всі звинувачення та закиди мені начхати.
Хочу розірвати стосунkи з дітьми, відсудити їхні квартири. Ви здивовані? Ви запитаєте, чому я так категорично налаштована? Вони забули про моє існування, просто відкинули мене. Вони живуть у моїй квартирі та змушують мене шукати п’ятий кут. Я стала зайвою. Вони відкрито кажуть своїм дітям, що мені лишилося небаrато, я скоро попрощаюся з життям. Чесно кажучи, я від них такого не очікувала. Я виселила їх зі своєї квартири та поміняла замки. Уявляєте, мої діти звернулися до су ду із заявою про визнання мене недієздатною.
Вони хочуть nродати мою квартиру, щоб подбати про всі свої потреби. Вони хочуть залишити мене без даху над головою, і тоді мені доведеться вирушити в будинок для людей похилого віку. Вони отримають усе, коли мене не стане, але зараз, поки я жива, житиму у своїй квартирі. Я хочу відчувати свободу та щастя. Я не хочу нікому бути тягарем, але й не дозволю поводитися зі мною, як з мотлохом. Я нікому нічого не вин на. Мої подруги дивуються, а деякі називають мене егоїсткою. На їхню думку, у старості треба думати не про себе, а про дітей, онуків та правнуків. Чому хто придумав це правило? Я хочу жити для себе та мати щасливу старість.
