Цього року моя відпустка була просто чудовою. Ні, на морі я не відпочивала, проте провела час на дачі. Вперше за багато років посадила весь город, і врожай виявився надзвичайно багатим – огірки, помідори, кабачки. Коли я повернулася, почала активно займатися заготівлями. У результаті вийшло 30 банок огірків, 40 банок помідорів, 20 банок кабачків плюс різні салати та ікра. Батькам я віддала по десять банок кожної заготівлі. А вчора я знову консервувала помідори, коли до мене підійшов чоловік. – Слухай, а коли ти щось моїм батькам віддаси? – Я, якщо чесно, не планувала, – відповіла я. – Чому це? – Послухай, моя мама, незважаючи на свій вік, допомагала мені на городі. Тато возив нас на дачу і навіть за бензин грошей не взяв. А твоя мати, коли я всього один раз попросила її поїхати зі мною, заявила, що не може, бо два дні тому зробила манікюр. Раз вони такі витончені, хай купують закрутки. – Як ти можеш так до них ставитись?
Advertisements
– У мене є ідея, – продовжила я. – Можу продати їм по п’ять банок за 30 гривень за кожну. Це копійки з огляду на те, скільки часу і сил я витратила. Моя ідея чоловіка дуже образила. Я не розумію, чому. На ринку такі заготівлі продають по 50 гривень за банку. А якщо врахувати, наскільки дорогі нині овочі, то це взагалі подарунок. Мене, щиро кажучи, дратує ставлення свекрухи. Вона відкрито демонструє свою зневагу до мене та моїх батьків. Ми з чоловіком – працьовита родина. Незважаючи на те, що я виросла у місті, мої батьки завжди тримали великий город. Мати з дитинства привчала мене до праці й казала, що жінка не повинна сидіти без діла та не має залежати від чоловіка. Я вмію майже все, що пов’язане з будинку і землею, і навіть можу щось полагодити, якщо потрібно. Свекруха ж у нас – справжня білоручка. Її життя склалося вдало – вона вийшла заміж за місцевого чиновника, тому займалася лише своєю зовнішністю.
Уявіть собі, раз на тиждень до них приходить прибиральниця, щоб навести лад у будинку! Одного разу свекруха сказала мені фразу, яку я запам’ятаю на все життя: «Є жінки для роботи, а є для кохання». Це був тонкий натяк, що я, на її думку, просто робоча конячка. Тоді я промовчала, але усередені вирішила, що ніколи не допомагатиму їй чи дарувати щось безоплатно. Як ви вважаєте, чи правильно я роблю? Може, я надто категорична? Чи таки моя позиція виправдана? Дуже чекаю ваших порад та думок.