Мої свекри живуть у селі неподалік міста, тому ми з чоловіком Микитою часто відвідуємо їх і допомагаємо з господарством. Батьки вже немолоді, а тримають 60 соток землі, двох корів, свиней та курей. Чоловік вважає, що допомагати їм наш обов’язок, адже свекри у відповідь дають нам домашню провізію. Раніше свекри справді збирали нам мішки з овочами, молоком, іноді яйцями. Але останнім часом допомога від них почала зменшуватися. Вони постійно скаржаться, що кури не несуть, м’яса немає, а сир вийшов гірким.
Днями Микита повідомив, що його батьки збираються різати свиню на Різдво. Він обіцяв поїхати допомогти, адже свекор уже старий. Я зраділа, думала, чоловік повернеться з м’ясом. Але, повернувшись додому, він прийшов з порожніми руками. – Де м’ясо? – Запитала я. – Батьки не дали. Сказали, що все на замовлення, а гроші їм зараз дуже потрібні, – відповів чоловік. Мені стало неприємно. Останнім часом вони взагалі нам нічого не дають: ні молока, ні яєць. У вихідні я пішла на ринок, щоб щось купити. І що я побачила? Свекруха стоїть біля прилавка та торгує м’ясом, молоком, яйцями, сиром, сметаною та іншими продуктами. Мене переповнила злість.
Я підійшла до неї і запитала: – Чи не продасте кілограм свинини? Свекруха розгубилася, не знала, що відповісти. – Скільки коштує? І яйця у вас, бачу, свіжі, та сир. Продасте? – Не починай! Якщо не продам, то дам тобі? – роздратовано відповіла вона. – Мені? Своїм онукам! – Перестань, люди дивляться! Усіх покупців мені налякаєш! – Нехай усі знають, що вам гроші важливіші за власних дітей та онуків! Мені було не соромно, я кричала, щоб усі бачили, яка вона насправді. Повернувшись додому, я заявила Микиті, що більше ми не братимемо у його батьків жодної крихти, але й допомагати їм теж не станемо. Чоловік намагався мене заспокоїти, переконував, що я неправа. Але я не згодна. Таке не можна прощати! Як ви вважаєте, чи правильно я вчинила?