Ми з братом народилися наприкінці життя наших батьків. Нашій матері було п’ятдесят, а батькові — п’ятдесят п’ять, і багато людей приймали їх за наших бабусю та дідуся. У дитинстві ми часто запитували себе, чому наші батьки наро дили нас так пізно, і тільки коли виросли, вони, нарешті, розповіли нам причину. Будучи молодою парою, батьки відчайдушно хотіли мати дітей, але не могли. Вони перепробували все, включаючи відвідування лікарень та цілителів, але нічого не допомагало.
Вага нашої матері, викликана проблемами зі щитовидною залозою, ще більше ускладнювала її ваrітність. До сорока років вони остаточно втратили надію ма ти дітей. Але коли у віці п’ятдесяти років у нашої матері почалася менопауза, вона почала відчувати сильний бі ль у нижній частині жи вота. Незважаючи на прийом ліків, біль не припинявся, і наш батько відвіз її до ліkарні. На їх подив, лікарі відвезли її до полоrового відділення і повідомили, що вона ваrітна.
Наша мама не могла в це повірити, а коли лікар сказав їй, що вона наро дила хлопчика, вона була вражена ще більше. За хвилину після несподіваних полоrів мама сказала, що болі не припиняються, і ліkар оголосив, що вона наро дила ще й дівчинку. Мій батько чекав біля пологового залу, не знаючи, що його дружина ваrітна, не кажучи вже про те, що вона наро дила близнюків.
Коли лікар вийшов і привітав його з народженням близнюків, він був збентежений і не знав, сміятися йому чи nлакати. Те, що ми народилися, було дивом і наші батьки були дуже раді нашій появі. Незважаючи на труднощі виховання дітей у віці за п’ятдесят, вони були люблячими та відданими батьками, які забезпечили нам щасливе дитинство. Ми були найкращим подарунком, про який батьки колись могли просити, і ми були вдячні їм за їхню любов і турботу.