Ми з чоловіком просто обожнюємо нашу дачу. Ми обидва вже на пенсії, як настають теплі дні, то відразу переїжджаємо жити на дачу. У нас добрі сусіди. Зліва живе така сама літня пара, як і ми. Знайомі ми з ними давно, коли дітей не на роди ли. Добре і тісно спілкуємось, вони наші друзі. А от праворуч ділянку довгий час було закинуто. Але потім господарі повернулися, зробили невеликий ремонт у будинку та виставили на продаж. Нам пощастило, бо будиночок теж купила пара пенсіонерів. Ми злякалися, як би молодь не купила, бо почалися б вічні тусовки та веселощі.
Але й від нових сусідів довго радості не було. Ми хоч і потоваришували, на вигляд вони були досить хорошими, вихованими. Тільки ми стали з чоловіком помічати, що в нас став пропадати врожай. Може сусідські хлопці крадуть… Але ж раніше такого не було. Одного разу я вирішила не виходити весь день на город, щось із тиском було. А до цього ми з чоловіком виїжджали на відпочинок до пансіону. Наші сусіди не знали, що ми повернулися. І ось я через вікно побачила, як наша нова сусідка діловито ходить по городу. Видно було, що вона вже знає, де що росте.
Тільки я зібралася одягти взуття, то сусідка вже до себе втекла. Не змогла я зловити її на місці злочину. Проте через тиждень ситуація повторилася. Я тихо підійшла зі спини до сусідки. Вигукнула її, вона аж від налякань підстрибнула. -Ой, а я тут просто ваш урожай дивлюся. Добре росте… гарно у вас. Якось вона вибралася зі своєї ганьби. Не встигла нічого поцупити, але ми з чоловіком вирішили, що поставимо паркан. Стільки років без паркану жили і все було добре, і ось сусіди на нашу голову впали.