Ще 10 років тому я працювала продавщицею на ринку. Продавала все, що нам наше господарство дарувало: сиром, молоком, яйцями. Це зараз я живу в місті, у золоті та багатстві, а тоді ми з чоловіком виживали у селі як могли. У нас було багато курей, кози, баранчики та корови. Загалом не сkаржилися на життя. У мене ще й дітки росли – син та дочка. Власне, вони й умовили нас переїхати до міста ближче до них. Так от, я хочу поділитися однією історією з того часу, яку я не забуду ніколи в житті і згадуватиму з широкою усмішкою на обличчі. Якось сиджу я, чекаю покупців, але того дня майже нічого я не продала.
Трохи згодом бачу – циганка ходить у мій бік, махаючи різнокольоровим подолом спідниці. — Дай бабці-циганці погадати на щастя, доню, — сказала вона. — Не треба, дякую, — відповіла я. — Чоловікові скажи, щоб він обережнішим на роботі був, раптом видала вона, — син — юрист, дочка — вчителька іноземної мови, не заважай їм вибирати. У вас є собака у дворі, вона твоїх курей знищить, будь обережна. Мої очі на лоба полізли. Бабуся говорила правду. Я раніше не вірила всім цим ворожінням, а тут як повірила! — А я? Що ти скажеш про мене? — Я увійшла в кураж. — А що ти хочеш почути? Твої справи незабаром підуть, діти ростуть розумниками – це твоя заслуга. Будеш щаслива, — сказала вона, погладжуючи камінчик у руках.
Я цій циганці мішок картоплі, банку молока, двадцять яєць і навіть rрошей ще й віддала. Мені було не աкода — вона ж таке світле мені нагадало майбутнє. Потім я радо підійшла до сусідки по ринку. Вона теж побачила бабусю. — Чула, що циганка мені сказала? Вона все про мене побачила у своїй кулі, все знала. Я прямо вражена, — від радості і хвилювання мені не стояло на місці, — я їй стільки всього набрала. Заслужила! — А мені? Теж такі подарунки зробиш, якщо скажу, що це я їй розповіла про тебе: говорила, мовляв, твоя дальня родичка, я й повірила.