Мене звуть Марина, і я давно перестала вірити у святкові дива. У нашій родині все лежить на моїх плечах: прибирання, готування, сервірування – весь цей марафон благодійності я тягну сама. А мій чоловік Роман завжди знаходить виправдання, чому це не його турбота. Його улюблені аргументи – «місце жінки на кухні» або «я не вмію готувати». Ось і цього разу, на Водохреща, Роман заявив, що до нас у гості прийдуть його батьки, молодший брат та ще двоє колег. – Може, в кафе краще підемо? – Запропонувала я. – Маринко, ну що за дурниці? Вдома ж затишніше, а ти так здорово приймаєш гостей. Здорово? А хто, як не я, все організовує? Роман же сидить, як король, і збирає компліменти за «чудову атмосферу». Той вечір був справжнім випробуванням. Я ледве встигла купити все необхідне: в магазині довелося сперечатися за останній пакет муки, а вдома ще холодильник розморозився. – Може, хоч пилососом допоможеш?
Advertisements
– Запитала, коли він затишно влаштувався на дивані. – З чого раптом? – відмахнувся він. – Я на роботі втомився. – А я? На твою думку, я тут на пляжі з коктейлями відпочиваю? Роман лише хмикнув і повернувся до перегляду телевізора. Наступного дня, коли прийшли гості, я металася між кухнею та вітальнею, як білка в колесі. Ніхто навіть не запитав, чи мені потрібна допомога. Батько Романа заявив, що салат «надто гострий», його брат бурчав, що «котлети сухуваті». А сам Роман сидів, труїв анекдоти і підливав гостям у келихи. – Рома, допоможи дістати курку з духовки, – попросила я. – Ти ж тут кухарка, а не я, – кинув він. Ці слова стали останньою краплею.
Коли гості нарешті пішли, я мовчки почала збирати посуд. – Марино, прибери все, щоб я міг спокійно подивитися футбол, – пролунав голос Романа з кімнати. Я нічого не відповіла. Просто зайшла до спальні, дістала його валізу і почала складати речі. – Ти що робиш? – Упаковую тебе. Їдь до мами. Там тебе точно ніхто не навантажить «жіночою роботою». – Маринко, ну ти не серйозно! – засміявся він, але я вже несла валізу до дверей. Його батьки, побачивши сина на порозі, одразу подзвонили мені: – Ти що собі дозволяєш? – Що?! А нічого, що я сама мушу прибирати гору посуду після всіх ваших візитів? А мій чоловік при цьому навіть пальцем поворушити не може, щоб допомогти! – І через це треба виганяти чоловіка? – Роман повернеться, коли навчиться бути справжнім чоловіком та помічником, а не королем. Я теж хочу відпочивати на святах, а не бігати туди-сюди! Вперше за довгий час я відчула себе вільною. Може, Водохреща й справді день очищення?