– Марійко, чому твоя донька на свята не прийшла до нас щедрувати? Ми так чекали, особливо бабуся. Ти ж знаєш, як вона любить усіх онуків, – звернулася до мене сестра. Я вирішила прямо сказати Олі всю правду. – А навіщо їй йти через усе село до вас? Заради тих двадцяти гривень, що ти в церкві розміняла? Улянка і я пам’ятаємо, як торік ти дала їй пампушку в руку і сказала, що грошей у тебе немає. Я б так ніколи не вчинила. Ну, хто в наш час дає двадцять гривень за колядки чи щедрівки? Але моя Оля завжди «бідна». Ні, вона працює, як і її чоловік, але куди діваються їхні гроші – не знаю. Хоча ні, знаю: вони відкладають їх стопками, а самі навіть воду в будинок не провели, і Оля досі пере вручну. Оля – моя рідна сестра. Живе вона у батьківському домі з чоловіком, двома дітьми та нашою мамою, яка вже лежача. Я допомагаю мамі, як можу. Навіть раз на місяць забираю постільну білизну, перу в себе вдома і повертаю чисту. Раніше я давала мамі гроші, але якимось дивом, Оля їх присвоювала. У січневі свята ми з донькою до мами не пішли – ми приймали гостей зі столиці, яких треба було розважати та возити на екскурсії.
Ми приходили на Різдво. А донька сама відмовилася йти щедрувати до тітки Олі, знаючи, що та скупа на гроші. До того ж, далеко йти, що тут скажеш. Ми на власні очі бачили, як вона у церкві міняла 500 гривень на двадцятки. Ще й сказала, перераховуючи: «О, буде щедрувальникам». Я відчула якесь задоволення, висловлюючи це сестрі в обличчя. Але, здавалося, Оля зовсім не розгубилася. – Ти серйозно, Марійко? – Зітхнула вона. – Гроші… І це єдина причина, чому твоя донька не прийшла? Можливо, справа не в грошах, а в тому, що ви просто вважаєте нас гіршими за себе? Я спробувала заперечити, але Оля навіть не дала мені слова вставити. – Мама вже не молода, їй важливо бачити всіх онуків.
Твоя донька не прийшла, бо ти сама її відмовила. А двадцять гривень… Марійко, я б і п’ятдесят дала, але ж справа не в цьому. Це традиція, це радість, це щирість дітей, а не змагання, хто більше дасть. Мені стало ніяково, але я вперто стояла на своєму. Оля, ніби втомившись від усього, мовчки пішла в будинок. Пізніше я дізналася від сусідки, що мама заплакала того вечора, і мені стало неприємно через цю ситуацію. Але, на мою думку, Оля сама нас відштовхує цими двадцятками. У нас завжди було по-іншому: рідним давали великі суми за колядки. А тут – двадцять гривень рідній племінниці. І все-таки я відчула, як усередині з’явився важкий камінь. Можливо, я справді була неправа? Що ви думаєте: чи можна так чинити з рідними? Чи варто мені відмовляти доньку йти щедрувати до тітки тільки через гроші?