Тамара Іванівна весело посміхнулася і простягла своїй невістці Світлані гарний пакунок, перев’язаний тонкою білою стрічкою. — Ось тобі подаруночок на день народження! — урочисто оголосила свекруха. — Від усієї нашої родини, від щирого серця! «Стрічка, як на коробці цукерок, але всередині щось м’яке», — подумала Світлана, посміхаючись. Свекруха обійняла іменинницю. — Ой, дякую вам велике! — Тепло промовила Світлана. Вона розв’язала стрічку, дістала вміст пакета та застигла. На дні лежав старий комплект постільної білизни: потерті простирадла та наволочки з явними слідами багаторічного використання.
— Ось тут дірочка, — Тамара Іванівна вказала пальцем на одне з простирадл і довірливо прошепотіла Світлані: — Ти собі залиш, а Миколка нехай спить на цілій. Бо ти ж знаєш, зараз час важкий, гроші просто так не платять. Світлана не знала, що відповісти, а свекруха продовжувала: — Працювати більше треба, і заробиш собі і нові простирадла, і пристойну сукню. Бо все в моїх обносках ходиш. Свекруха засміялася, дивлячись Світлані просто у очі. Святковий день Світлані виповнилося 30 років — невеликий ювілей та важлива віха у житті. Вчора весь вечір вона готувала квартиру до свята: прибиралася, накривала на стіл, прикрашала однокімнатне житло.
Чоловік, Микола, як завжди, затримався на роботі та допомогти не зміг. — Може, тобі час пошукати іншу роботу, Колю? — Запитала Світлана, коли він прийшов пізно ввечері. — Світлано, ну куди я зараз піду? Ти ж бачиш, часи непрості. Добре, що хоч ця робота є, — відповів Микола, переодягаючись. — Ми майже не бачимося. Якщо ти не на роботі, то біжиш допомагати своїй мамі з бабусею. А я кожен вихідний у Тамари Іванівни, доглядаю бабу Зіну. Ми скоро перестанемо впізнавати одне одного. — Кому допомагати, як не їм? — Розвів руками Микола. — Наталя з дітьми, а її чоловік уже кілька років без роботи. Все на мамі. Ці розмови повторювалися часто, але не змінювалося.
Світлана відчувала, що сама тягне всі сімейні обов’язки та фінансові питання. Несподіваний поворот Подарунок свекрухи став останньою краплею. «Стара постільна білизна? Мій же власний комплект, але вже добряче зношений! Це подяка за роки допомоги та терпіння?» — думала Світлана. Вона тихо зібрала свої речі, взяла паспорт та вийшла з квартири. — Світлано, ну де ти? Наталіни хлопчики тут підлогу вимазали, іди прибери! — кричала свекруха з кухні, а тим часом гості продовжували пити і їсти за святковим столом. Микола ліниво зауважив: — Мабуть, у магазин вийшла, я чув, як двері грюкнули. Але Світлана зовсім не йшла до магазину. Вона попрямувала до найближчого готелю, щоб зняти номер і подумати, що робити далі. Новий етап Однокімнатна квартира належала Тамарі Іванівні, а у двокімнатній, яка була записана на Світлану, жили свекруха, бабуся, Наталя з дітьми та її безробітний чоловік.
Декілька років тому вони втратили своє житло через борги, і Світлана погодилася переїхати до меншої квартири, щоб допомогти сім’ї чоловіка. — Це тимчасово, поки Наталя влаштується на роботу, а Петро знайде нову, — благав Микола тоді. Світлана допомогла, але це «тимчасово» затяглося. Родичі не лише влаштувалися в її квартирі, а й почали вимагати дедалі більше. Рішення Світлана зробила висновок: досить. Вона зателефонувала Миколі і прямо оголосила: — Я подаю на розлучення. Мені набридло забезпечувати твою сім’ю, терпіти глузування і слухати звинувачення. — Світлано, не гарячкуй. Давай обговоримо. Ми переїдемо назад у твою квартиру, все налагодиться! — Ви нікуди не переїдете! Нехай звільняють мою квартиру. У них тиждень, інакше я викличу кого треба. — Світлано, ну я ж тебе люблю… — Любиш? Тоді чому весь рік обманював мене? Наталя сама розповіла, що ти залишався на роботі з якоюсь білявкою. Це нормально? — Це нічого не означало! Я вибрав тебе! — А я обрала себе. Передай усім, щоби звільнили квартиру, і більше не дзвони. Світлана поклала слухавку, наливши собі келих вина, і сіла розбиратись з документами для розлучення.