Холодний осінній ранок, невеликий дощ. Молоденька дівчина, зовсім ще дитина, кутаючись у промокле покривало, тремтячи від холоду і швидким кроком прямує в бік лісу. В руках, притискаючи до гру дей, вона тримає зовсім крихітний пакуночок. Озираючись назад, вона додає крок … — Я люблю тебе! — Я тебе теж, ми завжди будемо разом! Тримаючись за руки, Леночка і Максим гуляли вулицями рідного села. Мріяли закінчити школу, вступити в один інститут, одружитися і жити довго і щасливо. Оленка почала відчувати нездужання, з’явилася ну дота вра нці. Що таке відбувається? Наташка, подруга Оленки, відразу поставила їй діа гноз: — Та ти ваг ітна … Леночка побігла до Максима: — Ти що, ду рна? Я ще школу не закінчив, у мене немає професії. На що ти хочеш жити? Єдиний вихід — це поз бутися дитини. Леночка йшла додому, слова Максима немов досі різа ли її слу х. Незабаром став помітний жи віт. Мама завела розмову з дочкою. Олена не стала нічого приховувати: вони завжди були з мамою як подружки — розповіла все як є.
Ба тьки покладали на дочку великі надії; пообіцяли Олені, що все буде добре. пол ого вий будинок; Леночка просить принести сина, але їх зустріч чомусь відкладають. Що таке? Що тра пилося? Увечері, коли всі ме дсестри зібралися в сестринської, Леночка пішла хоч одним ок ом подивитися на сина. Проходячи повз сестринську, вона почула розмову: — Завтра потрібно все рано підготувати. Мати Оленки приїде за її сином і відвезе його в будинок мал ятка. А Оленці завтра потрібно повідомити, що її сина більше немає. Леночка не змогла стулити очей. Не чекаючи світанку, вона закуталась в покривало, взяла сина на руки і обережно спустилася в вікно пал ати першого поверху. Вона бігла, бігла і всю дорогу шепотіла синові: — Я тебе нікому не віддам! За лісом було маленьке село, в якому жила бабуся Оленки. Вона прибігла до неї, ридаючи, розповіла все, що сталося. Бабуся притиснула Оленку разом з сином до себе: -Не пл ач! Я вас нікому не віддам!