З батьком моєї дитини ми навчалися на одному курсі. З першого курсу у нас почалися стосунки. Ми планували одружитися, коли встанемо на ноги і здобудемо стабільність у житті. Але несподівано на третьому курсі я завагітніла. Пам’ятаю, як я дивилася на тест з двома смужками. Від хвилювання у мене паморочилося в голові. Я зовсім не була готова до материнства.
Тремтячими пальцями я набрала номер коханого і схвильовано йому про все розповіла. Деякий час Сашко просто мовчав у слухавку, а потім каже; -Нам ця дитина не потрібна, від неї потрібно позбутися. Я й сама так думала, але коли пішла на обстеження, з’ясувалося, що надто пізно. Тоді Сашко відхрестився від відповідальності і зник із мого життя. Він навіть до іншого університету перевівся. Тоді довелося розповісти батькам.
Спочатку вони дуже розгубилися, а потім вирішили, що мають мене підтримати. Коли народилася Соня, і я вперше її побачила, не могла відірвати очей. А потім, коли мені її дали потримати, я не могла повірити, що здатна її відпустити. Я не могла надихатися її запахом. Тепер вона є сенсом мого життя. Мені начхати, що довелося відкласти здобуття вищої освіти. Я все одно найщасливіша мама у всесвіті, адже моя дочка здорова. Мені приносить велике щастя спостерігати, як росте моя чудова донечка.
