Якось донька зателефонувала мені з проханням взяти до себе онучку Олю. Було очевидно, що моя онука має залишитися зі мною до кінця навчального року і провела б літо в моєму селі. Я знав, що мав це зробити, хоч і не хотів… Ростити свою дочку як батько-одинак було нелегко, але я намагався щосили. Її перший шлюб розпався, і вона знову переїхала до мене після того, як пішла від свого жорстокого чоловіка.
Минуло шість років, і тепер вона виходила заміж за когось іншого. Однак її часті візити та прохання відвезти чи привезти Олю ставали нестерпними. В один з таких візитів я дізнався, що Оля не порозумілася зі своїм вітчимом, і це мене дуже стурбувало. Саме тоді моя дочка запропонувала мені забрати Олю назовсім, тому що вони з новим чоловіком хотіли мати власних дітей та житло побільше.
Я не міг повірити у те, що чув. Це було важке рішення, і мені довелося думати, як перевернути своє життя з ніг на голову. Я сказав своїй дочці, що заберу свою онучку, але житиму з нею у своїй квартирі, щоб їй не довелося міняти школу і втра чати своїх друзів. Дочка тільки й зробила, що розлютилася на мене, сказавши, що я їй не батько після цього вчинку. Але я знав, що це було правильне рішення. Якби моя дочка хотіла щастя, вона мала б його сама побудувати. Я ж зобов’язаний захищати свою онучку, і робитиму це все життя.
