– Немає свекрухи, немає проблем, – сказала Світлана. Вона була заміжня майже десять років, але так і не змогла налагодити стосунки з матір’ю свого чоловіка. Спочатку вона намагалася досягти якоїсь гармонії, наприклад, кілька разів на рік проводити разом відпустку. Але після народження першої доньки вирішила поберегти нерви, бо догодити свекрусі було неможливо. У результаті Сергій лише раз чи два дзвонив мамі, зрідка відвідував її і сам вітав її з днем народження без дружини. – А як же дівчатка? – спитала подруга Оксана, – вони взагалі знають свою бабусю? У нашої сусідки нещодавно народився онук, і вона на сьомому небі від щастя. Уявляю, як важко було б їй жити без онука.
– Ой, будь ласка, це не про нашу Ніну Петрівну. Вона ніколи не цікавилася своїми онуками! – відповіла Світлана. – Про що вона взагалі дбає?! – здивувалася Оксана. – Уявлення не маю, ми не спілкуємося, – зізналася Світлана. Ніна Петрівна ніколи не любила Світлану, та й не дивно: Сергій одружився зі своєю секретаркою! Незважаючи на те, що у Світлани дві вищі освіти і всього вона здобула сама, Ніна Петрівна не схвалювала їхнього союзу. Ще до весілля мати Сергія зневажливо дивилася на Світлану, критикуючи її за різні речі. Сергій захищав Світлану, шепочучи їй на вухо: – Не зважай, вона просто ревнує. Я ж її єдиний син.
Коли Світлана принесла новонароджену дочку додому, вона була вражена, виявивши, що свекруха засму чена тим, що святковий стіл ще не накритий. Ніна Петрівна приїжджала до них ще кілька разів, але їхні стосунки так і не покращали. Світлана сказала Оксані, що Ніна Петрівна їх ніколи не приймала, не визнавала їхню родину та ніколи не питала про онуків. Світлана та її дочки потоваришували зі своєю літньою сусідкою тіткою Валею, яка була більш ніж щаслива проводити з ними час. – Ти хочеш сказати, що вони не бачать своєї бабусі? Вона мати твого чоловіка, родичка! – Вигукнула Оксана.
– Вона сама вибрала це! – Наполягала Світлана, – У мене немає ні сил, ні бажання, ні часу, щоб заслужити любов свекрухи. Якщо вона хоче брати участь у нашому житті, будь ласка! Ми були б навіть раді! – Але ти справді задоволена цим? – спитала Оксана. – Ну, вона завжди хоче всіх навчити жити. Характер у неї як кремінь, – пояснила Світлана, – вона вважає, що я маю докласти зусиль, щоб налагодити з нею стосунки. Але я не згодна! Якби вона любила сина, то могла б і за десять років схвалити його вибір! Але, раз ні – обійдемося і без її!
