Коли ми поверталися з ділової поїздки, наша машина застрягла в ямі невеликої весняної калюжі. Колеса глибоко загрузли в багнюці, і ми опинилися поряд з незнайомим селом, коли спускалися вечірні сутінки. Якийсь юнак підійшов до нас із найдальшого будинку, запитавши, чи не потрібна нам допомога. Потім він крикнув Роману, щоб той приніс лопату та кілька сухих гілок. За допомогою чоловіка та його десятирічного сина ми змогли витягнути машину із бруду на безпечний ґрунт. Ми подякували їм обом. Потім чоловік сказав синові швидко бігти додому, тому що сестричка Оля, можливо, прокинулася і злякається темряви та самотності. Ми були вражені його добротою та його прекрасним сином. Через деякий час я знову опинився в тому ж селі з журналістськими цілями.
Село було прекрасне, зі свіжим ароматом квітів, першого листя смородини і жовтих кистів барбарису. Я побачив той самий гарний маленький будинок на околиці села. Я зайшов у двір і впізнав господаря – Володимира, молодого чоловіка, який допомагав нам разом зі своїм сином. Він привітав мене і запропонував трохи березового соку, який його діти щойно зібрали з молодої берізки за будинком. Я хотів запитати де його дружина, але перш ніж я встиг це зробити, він сказав мені, що є єдиним батьком своїх дітей. Потім він розповів мені про свою дружину Ніну. Вони познайомилися на вечірці та закохалися один в одного. Ніна була розлучена та виховувала сина одна. Однак вона мала проблеми з алкоrолем, і вона часто зустрічалася з іншими чоловіками. Володимир любив її та хотів підтримувати у всьому.
Він відвіз її до kлініки на ліkування, і у них було щасливе спільне життя, поки Ніна знову не почала пити. Володимиру було важко поєднувати роботу та домашнє життя, оскільки Ніна часто зникала зі своїми друзями, залишаючи дітей самих. Зрештою, він розлучився з нею і переїхав до нового будинку зі своїми дітьми. Минули роки, і з того часу він не бачив Ніну і нічого про неї не чув. Він зміг побудувати нове життя для себе та своїх дітей за допомогою своїх батьків. Коли я виходив з дому, Володимир провів мене до воріт разом зі своїми дітьми. Оля радісно стрибала попереду нас, а Роман хоробро крокував поряд зі своїм батьком. Я покинув село з почуттям захоплення стійкістю та силою людського духу. Незважаючи на труднощі та виклики, які життя кинуло Володимиру, він зміг створити нове життя для себе та своїх дітей, повне надій та обіцянок.
