День мого виходу на пенсію я чекала більше за свій день народ ження. Того дня я запросила рідних у найкращий ресторан у нашому місті, одягла свій найкращий брючний костюм оливкового кольору, попросила внучку сусідки накрутити мені волосся і зробити легкий макіяж. Вона мені намалювала стрілочки і нафарбувала губи в гарний ніжно-рожевий колір. До свого образу я додала ніжну підвіску та каблучку – подарунок від покійного чоловіка. Та я навіть каблучки для такого приводу одягла! Загалом настрій у мене був на висоті.
Мого чоловіка не стало дуже рано, і з того часу я одна боролася з усіма труднощами життя: виховала двох синів, працювала з раннього ранку до пізнього вечора, щоб у них була можливість навчатися там, де вони хотіли, а не там, на що нам вистачить. Потім у нас почалися іnотеки, для закриття яких я також дуже баrато працювала. Я з гордістю можу сказати, що взяла участь у поkупках будинків для обох синів. Нарешті, у моєму житті настав час, коли я могла прокидатися, коли хотіла і планувати свій день, як хотіла.
Ми добре поїли, згадали минулі часи, але весь мій святковий настрій зіпсував один тост сина. Якщо бути коротко, він сказав щось на зразок: – Мам, ти не пенсіонерка, пенсіонерка звучить песимістично. Тепер ти нянька наших дітей, і я впевнений, що з твоїм вихованням вони виростуть гідними людьми. Я вирішила одразу розставити всі крапки та кордони, і сказала дітям, що нянькою я найматися не збираюся. Ні, вони можуть, звичайно, залишити у мене дітей на кілька годин у вихідні, але на постійній основі я працювати нянькою не хочу. Діти прийняли мої слова за жа рт, але я була серйозною. Сподіваюся, моє рішення не зіпсує наші стосунkи з дітьми.
