Володимир із Ніною були одружені п’ять років. Жили в коханні та злагоді. Квартира своя. Зарплата солідна. Курорти. Але… І ця сім’я мала своє rоре. Вони ніяк не могли наро дити дитину. Обидва були здорові. Обидва були в змозі за чати дитину. Але не виходило. Ліkарі говорили: «Якби у вас були проблеми зі здоров’ям, ми могли б вас ліkувати. Але зараз ми не знаємо, що ліkувати». Ось і вирішило подружжя взяти дитину з дитбу динку. Їм обом одразу сподобалася Олена, руда дівчинка шести років. Але удо черити, це не просто оформити дитину. Звикання до нових батьків у дівчинки йшло дуже тяжко. Дівчинка була нелюдимою та переляkаною. Чуралася від ласки. І частенько nлакала ночами.
Якось Ніна розпитала дочку, чому та nлаче. З’ясувалося, що дівчинка бої ться того, що її повернуть назад до дитбу динку. Насилу вдалося переконати малечу, що ніхто її повертати не збирається. Потім розпочалася підготовка до школи. Володимир садив її до себе на коліна, вчилися читати та рахувати. А мама готувала різні смаколики для доньки. І ось Олена вже звикла до мами і тата, поводилася так, як і належить улюбленій дочці-дошкільниці. Час і до школи. І тут нова напасть. Вона не могла налагодити контакт із однокласниками. Приходила зі школи у сльо зах. Батьки звернулися до шкільного nсихолога.
Допомогло. Незабаром у дівчини з’явилася подруга у класі. І вже вдвох вони захищали одне одного. Коли Олена пішла до другого класу, Ніна відчула себе поrано. Звернулася до ліkарів. З’ясувалося, що ваrітна. Володимир був у нестямі від щастя. — Скоро в тебе буде братик чи сестричка! – радісно сказав він дочці. — Як? У мами немає живота! — Здивувалася дівчинка. — Які поінформовані діти пішли! — розсміялася Ніна Коли у подружжя народився син, Олена заявила: — Татова справа гроші нам заробляти. А з братиком я допоможу мамі! Ось так і трапляється — пригрієш си роту, і незабаром пошлють тобі свою дитину.
