Я працюю вете ринаром і мене попросили 5 днів походити до однієї бабусі з мого району, потрібно було проставити уколи її кішці. Коли я закінчила з процедурою, то просто мріяла про момент, коли бабуся Роза мене нарешті випустить зі своєї квартири. Я відразу побігла до своєї сусідки Ліди, вона давно тут живе і все про всіх знає. — А що не так з бабусею Розою, чим вона тебе так насторожила? — У неї вдома кօաмар якийсь. Я думала, що і 5-й хвилин не витримаю. Я розповіла Ліді про те, що побачила. У бабусі Рози замість шпалер якась штукатурка, підлоги прогнилі, на кухні нічого немає, чим вона харчується взагалі незрозуміло.
Горять тільки дві лампочки, одна в залі, друга в туалеті. Всюди стоять якісь тазики з водою, бабуся Роза сказала, що заповнює їх водою з-під бочка туалету. А труби у неї прогнили. У квартирі пахне котячими відходами, тому що вона по-старому замість туалету використовує для них пісок. Мені стало так шкода бабусю, я хотіла їй допомогти. Але Ліда мене попередила, сказала, що може людині просто так подобається жити, адже вона за стільки років нікому жодного разу не поскаржилася. Мені все одно було не спокійно. Я зібрала збори наших сусідів, розповіла про бабусю Розу, всі допомогли тим, чим змогли. Ми з дівчатками поклеїли їй стіни, сантехніки швидко впоралися з трубами, ми вимили всю квартиру.
Багато хто віддав свій непотрібний посуд, навіть старенький телевізор. Через два дні я вся в сльозах прийшла до Люди, стала розповідати: — Мене викликав наш дільничний через бабусю Розу. — Що сталося?! — Виявилося, що вона написала на мене заяву. Мовляв я спеціально зробила ремонт у неї в будинку, щоб потім змусити її переписати на себе квартиру. Але у мене і в думках такого немає. — Добре, що всі сусіди свідки, а її заяву просто приймуть як за старечу маячню. — Ну і як після такого взагалі робити добрі справи?