З Валерою ми побралися, коли ще були студентами. Навчалися разом на одному курсі. Кохання у нас з ним було, як здавалося тоді, сильним і міцним. Клялися один одному на віки вічні. Але вічність тривала недовго. І перервала цю «вічність» його матуся. Вона спочатку мене не покохала. Думала, що я сина її закохала у себе заради міської прописки, і що в нашому віці не може бути жодного кохання. Жили ми разом з його мамою, мені доводилося терпіти її забаганки, постійні зауваження на порожньому місці. Але я не скандалила і навіть жодного разу Валері не скаржилася.
Якось я дізналася, що вагітна. Вася зрадів і вже уявляв себе у ролі дбайливого батька. Підбирав ім’я для нашої майбутньої дитини. А його мама думала, що я вагітність навмисне влаштувала, щоб міцніше втримати сина поряд. Не знаю, яка у них між собою була розмова, але Валеру ніби підмінили. Він зайшов до нас у кімнату і сказав: -Мама сказала, що тобі краще перервати вагітність. Адже ми ще молоді. Мені треба закінчити навчання та знайти гарну роботу. Я була просто в шоці. А як мені бути інакше, коли багато хто мріє про таке, а мене вмовляють зробити те, що поза всякою мораллю!
Я, звичайно, не стала цього робити, і свекруха зовсім припинила спілкуватися зі мною. Так я одна, без жодної допомоги виносила вагітність. Насамкінець виявилося, що в мене двійнята. Вони прийшли до пологового будинку на другий день. Коли свекруха побачила її онуків, сказала: «Ну так неприємний сюрприз» — розгорнулася і пішла. Вони навіть не приїхали на виписку. І на дзвінки мої навіть не відповідали. Я вся у сльозах викликала таксі та поїхала до своїх у село. Ніколи їм цього не вибачу. А якщо мій наречений з’явиться, то і на поріг його не пущу.