Моя мама вийшла заміж, коли я була у 6 класі. Я заважала їхній новій родині і мене відправили до бабусі. Мама нам не допомагала, ми жили на бабусину пенсію. Тож із бабусею ми жили скромно, але дружно. Усіми своїми секретами та мріями я ділилася з бабусею. Бабусі не стало, коли я навчалася на другому курсі. Інших родичів у бабусі не було, і квартира дісталася мені. Після того, як я стала господаркою квартири, до мене вперше за весь цей час прийшла мати. Вона вмовляла мене обміняти мою трикімнатну квартиру на їхню двокімнатну, нібито, їм там тісно.
Я їй відмовила, а вона почала кричати про те, що я повинна бути їй вдячна за життя. Я вийшла заміж, жили з чоловіком мирно, у нас народився син. Дитина здорова, дохід нормальний. Наступного разу з мамою ми зустрілися за 5 років. Її прихід був для мене великою несподіванкою, і я не хотіла пускати її до квартири, адже в мені жила образа. Мама почала говорити моєму синові, що вона його бабуся, і ми повинні її впустити. Я не розуміла причини її приходу, просто так вона б не прийшла. Вона сіла на порозі і почала плакати.
Розповіла про те, що чоловік її обдурив, продав квартиру і втік разом із грошима. А я зараз маю її прийняти, адже я хороша людина, і не залишу її на вулиці. Справді, я пустила її переночувати. Вранці зателефонувала маминій двоюрідній сестрі, яка живе на селі, і домовилася про те, щоб мама поїхала туди працювати, а їй натомість надали житло: у селі завжди потрібні робочі руки. Мати виїжджала з криками та звинуваченнями, і не розуміла, чому я так з нею роблю, адже вона моя мати. Справді, це… Чому?