У мене є сестра, вона старша за мене на п’ять років. Ми виросли у селі. Старша сестра завжди намагалася мене виховувати, завжди демонструвала свою перевагу. Мене ж це дра тувало. Ми часто сва рилися, але kарали мене: вона завжди виходила сухою з води. Після закінчення школи ми вирушили вчитися до столиці. До моменту мого вступу сестра вже була на третьому курсі, мала хлопця і жила вона з ним. Я влаштувалась у гуртожитку. Я була рада, що не довелося жити під опікою сестри. Я їздила додому кожні два тижні і везла звідти продукти для мене та для неї: м’ясо, овочі, фрукти, закрутки, консерви, яйця тощо.
Вона до батьків майже не їздила, була дуже зайнята. Зустрічалася з хлопцем, готувалася до весілля. Тому батьки залишили її у спокої. А я мала у всьому їм допомогати. Незабаром сестра вийшла заміж. Наречений подарував їй машину. Вона стала частіше їздити до села до батьків. Мені стало ясно, чому вона так часто відвідує їх: тому що на машині можна забирати більше продуктів. А мені із привезеного вона нічого не давала. Якось, у день народження бабусі, я попросила її захопити мене із собою. Вона погодилася, але за умови: якщо заплачу за бензин. Я здивувалась, а вона у відповідь сказала, що за комфорт треба платити.
Я передумала і дісталася електричкою. Батькам нічого не сказала. Назад я їхала автобусом, тому що машина сестри була забита дарами саду та городу. Одного разу я попросила сестру помитися в неї вдома, але знову зажадала гроші і сказала: “У наші дні за все треба платити”. Більше я нічого не просила. Якось сестра зателефонувала мені і попросила посидіти з племінником. Я одразу озвучила ціну. Вона стала kричати, мовляв, я безсо ромна, наха бна, раз готова вимагати гроші у сестри. Я нагадала їй, що за все треба платити. З того часу вона не спілкується зі мною.