Минулого тижня мама приїхала до мене в Коломию. Вона привезла з села домашні продукти, щоб ми з маленькою дитиною могли харчуватися корисними і свіжими продуктами. Пробувши у нас три дні, мама вирішила їхати назад. Їй уже 70 років, я її пізня дитина, і щоразу поїздки туди-сюди даються їй непросто. Коли ми прийшли на автовокзал, я зауважила, що їй стало погано. — Доню, мені щось погано, — сказала вона. — Давай повернемося до лікарні, залишися в місті ще на день! — запропонувала я. — Ні, мені треба додому.
Її важко було переконати. Тоді я вирішила звернутися до водія маршрутки. Підійшла і попросила: — Будь ласка, придивіться за моєю мамою, їй щось недобре. — Може, краще не їхати? — спитав він. — Вона дуже вперта. — Добре, не хвилюйтеся. Коли автобус поїхав, я не знаходила собі місця. Навіть додому не пішла, сіла у парку. Через деякий час пролунав дзвінок. — Це Олег, водій маршрутки. — Що трапилося? — Не переживайте, все гаразд. У дорозі вашій мамі погіршало, я відвіз її до лікарні.
Зараз дам вам лікаря. Потім слухавку взяв лікар. — Ви маєте бути вдячні цьому водієві. Ще трохи, і могло б статися нещастя. Уявіть, він відхилився від маршруту та привіз вашу маму до лікарні з усіма пасажирами. У мами мало не стався інфаркт. Я залишила дитину та поїхала до неї. На щастя, все обійшлося. Тоді я твердо вирішила: обов’язково знайду водія. У Коломиї я дізналася його ім’я та дочекалася його, купивши дещо смачне у подарунок. — Навіщо це все? — здивувався він. — Тому що таких людей, як ви, треба шанувати! — Я хотів би тільки одного: щоб хтось так само вчинив для моєї мами. Цей водій мене глибоко торкнув. Такі люди — справжні герої, і їхні вчинки мають бути прикладом для всіх.