Я була впевнена, що у мене найщасливіша в світі сім’я. Батько бізнесмен, мати домогосподарка і я, улюблена дочка тата. Він завжди і в усьому спочатку допомагав мені, а потім ми з ним аналізували – чому така ситуація виникла. Я виросла, вступила до університету. Одного разу тато запросив мене в ресторан. – Одну? А чому без мами? – здивувалася я. – Це буде нашим секретом, – заінтригував мене тато. Ми прийшли в крутий ресторан, пройшли до столика, за яким сиділа миловидна дівчина і два хлопчики років одинадцяти. Тато саджає мене за стіл, сам сідає. – Знайомтеся, Аня, моя дочка.
А це моя цивільна дружина Марина і мої сини-близнюки, і твої брати, Ігор і Сергій, – представив він нас один одному. Добре, що я сиділа. У мене закрутилася голова і я похитнулася. Але змогла швидко прийти до тями. – Ми сьогодні відзначаємо День народження Марини, – поінформував батько. Мої почуття вирували, я насилу утримувала в собі два пориви – вчепитися в красиву зачіску Марини і розридатися від образи. Мій світ звалився. Я сиділа, як курним мішком пришиблена. Як пройшли посиденьки не пам’ятаю. Лише слова батька, повторювані ним як мантри, засіли в голові. – Ти у мене вже доросла.
Повинна мене зрозуміти. У нас нічого не зміниться. Але я подумав, що не маю права приховувати від тебе правду. Додому я приїхала сама. Татові обіцяла не говорити нічого мамі. Хоча не розумію, чому я з ним погодилася. Тепер мені здається, що я її зра dжую. З іншого боку, а якщо мама, дізнавшись про Марину, вирішить проявити гордість і піде від чоловіка? Адже це обов’язково позначиться на її добробуті. Загалом-голова обертом… – Спасибі, донечко, що не образилася на мене, – сказав мені через тиждень батько. Я не образилася на тата. У мене пропала віра в нього.