Протягом нашого довгого спільного життя ми з моїм чоловіком Іваном звели великий будинок, у якому тепер живемо одні на старості. Нашим дітям потрібні були квартири, тож вони переїхали до міста, залишивши нас тут. Наша ситуація ускладнюється ще й тим, що мій 68-річний чоловік має 88-річну матір, яка потребує постійного догляду, і відтоді, як їй виповнилося 75, я дбаю про неї майже сама, практично без чиєїсь допомоги, вже більше 13 років.
Якось я запропонувала їй переїхати до нас, щоб нам було легше, але вона відмовилася. Незважаючи на труднощі довгої подорожі, я продовжую відвідувати її щотижня, оскільки почуваюся зобов’язаною піклуватися про неї, адже вона людина, яка подарувала мені чоловіка. Останнім часом мені стає все важче долати відстані, щоб доглядати мою свекруху – через мій вік і стан здоров’я.
У чоловіка є сестра Наталка, яка молодша і здоровіша за мене, але вона ніколи не дбала про рідну матір і навіть відмовилася допомогти мені, коли я попросила її замінити мене хоча б протягом одного місяця. Мені залишається тільки гадати, чому я єдина, хто дбає про неї, коли її власна дочка не бажає навіть бачити її. Мій чоловік хво рий вже багато років, і я продовжую доглядати його на додаток до догляду за його матір’ю. Я не звинувачую свого чоловіка, але я почуваюся розчарованою і самотньою у своїх обов’язках з догляду.