У мене була дача в маленькому селі за містом, і я часто проводив там час у вихідні та будні. Моя сусідка, жінка похилого віку на ім’я Галя, жила в хатині поряд з моїм будинком. Вона жила одна, незважаючи на те, що мала двох дітей і чотирьох онуків. Я часто допомагав їй з господарством, лагодив паркан, підстригав бур’яни. Моя дружина також допомагала їй, особливо з городом, оскільки жінка була самотня та цінувала компанію.
Ми приносили їй продукти з міста, а вона у відповідь винагороджувала нас яблуками, грушами чи смачними пирогами. Кілька днів тому ми з дружиною дізналися, що Галя відзначатиме своє 80-річчя цієї суботи. Ми вирішили купити квіти та торт, і відвідати її. Але коли ми приїхали до села, то застали Галю, яка сиділа на самоті зі сльозами на очах . Ніхто з її дітей чи онуків не зателефонував і не відвідав її. Незважаючи на те, що вона приготувала для них всілякі смакоти, вони ніяк не дали про себе знати.
Ми погостювали у Галі деякий час, і вона була щаслива, що ми з нею. Ми не порушували тему її дітей та онуків, щоб не засмучувати її. По дорозі назад ми з дружиною йшли сумні і не могли вимовити ні слова через те, що сталося. Важко було зрозуміти, як хтось міг забути рідну маму та бабусю у такий важливий день. Ми обоє погодилися з тим, що важливо пам’ятати та цінувати наших батьків, особливо в міру того, як вони старіють. Адже вони присвятили нам все своє життя, і настала наша черга піклуватися про них. Ми поклялися частіше дзвонити нашим батькам і нагадувати друзям робити те саме.