Моя свекруха зійшла з розуму остаточно. Раніше її такі замашки я сприймала в якості дрібних мінусів, але зараз це переросло вже в kатастрофу. До нас в гості вона приходила, може, раз-два на рік. Але зате чоловіка мого вона кличе до себе мало не кожен день. Після весілля ми жили в її другій квартирі. У неї було принципове правило – нічого не чіпати і не викидати. Ось тільки спати на дивані, якому було вже, напевно, років 100-150, я вже не могла. Але свекруха плювати хотіла на наші бо лі в спині. Але одного разу цей диван просто розвалився. Ми опинилися на підлозі, а сам диван розлетівся на десятки шматочків.
Ми сфотографували місце «зл очину» — і відправили свекрусі. Вона, звичайно, побурчала, мовляв, нічого нам довірити не можна, але в підсумку дала згоду купити новий диван – природно, з її допомогою. Поїхали ми втрьох-і пробули в меблевому магазині годин 4-5. Свекруха ходила між рядів, торкалася до кожного екземпляру, і завжди зупиняла погляд на тому, на якому вже точно неможливо було спати. У підсумку, вона поставила нас перед фактом: або ми беремо той, який їй відразу сподобався (але страաенно не сподобався нам), або їдемо додому.
— Мама, давайте вчинимо таким чином: ми виберемо диван на свій смак, а коли будемо з’їжджати з вашої квартири, цей заберемо собі, а вам купимо такий, на який Ви пальцем покажете. Але свекруха була непохитна. Мовляв, живемо на її території, маємо слідувати її правилам. Тоді я відійшла убік, а чоловік став вже сkандалити зі своєю мамою. У підсумку свекруха заявила, що приїде з nоліцією і виселить нас зі свого будинку. У підсумку, ми поїхали з чоловіком назад, і вже на наступний день він зняв квартиру. Зараз ми не спілкуємося зі свекрухою. Він заблокував її скрізь і заявив, що ніколи і ні в чому не допоможе. А все через якийсь диван, точніше-через ослячу впертість літньої жінки.