Павло із дружиною удо черили Софію, коли її було 2 роки. Потім Анастасія заваrітніла та наро дила сина. Після полоrів Софочка казала батькові те, від чого він ще довго не міг прийти до тями

ДРУГИЕ НОВОСТИ

Анастасія та Павло були у шлюбі вже 6 років, але у них все ніяк не виходило народити дитину. Куди вони тільки не ходили, чого тільки не пробували… все ніяк. В кінці вони зовсім зневірилися і твердо вирішили вси новити дитину. Навіть вирішили – дівчинку. Тим часом у дитбудинку маленька Софія чекала на своїх батьків уже 2 роки. Їй скоро мало виповнитися 5. Вона не пам’ятала, як потрапила до дитбу динку, і де її батьки, але бідна днями сиділа біля вікна і чекала, коли ж за нею приїдуть батьки. Коли вона з вікна побачила Анастасію та Павла, їй стало тривожно. Її маленьке серце вистрибувало з грудей, а вона не розуміла, через що. Настя та Паша, побачивши Софію, завмерли, а та підійшла до них і, ляскаючи своїми довгими віями, запитала: — У мене є мама і тато?! З дитбудинку щаслива родина вийшла разом. Здавалося, Соня – винагорода Насті та Паші за їхнє добре серце, яке не черствіло навіть після довгих років випробувань у житті. Якось, поки Соня та Паша обідали, Насті стало погано.

Вона побігла у ванну, а за нею і Софія з татом. Ті стояли біля дверей і чули лише гучний гомін води з-під крана. Звідти Настя вийшла блідою і заспокоїла домашніх, сказавши, що вона часто пробувала сирий фарш, доки солила, тому її і знудило. Через тиждень ну доти, Настя дізналася, що вона в поло женні. Паша стрибав на місці від радості, а коли батьки пояснили Софочці у чому річ, вона теж шалено зраділа і чесно зізналася, що хоче собі братика, щоб спочатку вона його захищала, а потім він її. Усі 9 місяців Софія та Паша буквально крутилися навколо Насті, не давали їй навіть маленькі пакетики піднімати. Ось, через 9 місяців і народився Мишенька – довгоочікуваний брат Софії. Вона постійно сюсюкалася з братом, ніжно пестила його, сиділа поруч, поки він спав, щоб ніхто навіть не наважувався перешкодити його солодкому сну.

Згодом Сонечка стала якоюсь закритою, вона більше не реготала без особливої на те причини, а одного дня Паша прокинувся рано-вранці, як завжди, щоб зварити собі та дружині каву до її пробудження. Чоловік побачив, що світло у кімнаті Софії горить. Він увійшов туди і побачив, що Софочка стоїть уже одягнена, а поряд з нею рюкзачок з її одягом і маленька коробка з-під взуття з кількома іграшками. — Я знаю, що я вже доросла, вам уже не потрібна. У вас уже є Мишенька. Ви здасте мене назад до дитбу динку… я не хочу туди, але не обра жаюся. Тільки я кілька іграшок із собою заберу. Решту я дарую Мишці — у мене не тільки ляльки є. Паша підійшов і міцно обійняв доньку. — Ти чого, мала? Ти наша рідна донька рівно, як і Мишко наш рідний син.

Ми ніколи тебе не залишимо. Що за дурниці? А хто буде Мишку захищати? А кого Міша захищатиме, коли виросте? Так, ти доросла дівчинка, скоро і в садок підеш. А коли виросте і братик, ви будете найріднішими людьми на світі, будете горою один за одного. Вибач, якщо ми тобі приділяли мало часу останніми днями. Просто, розумієш, з немовлятами іноді доводиться складно. Ти наш із мамою скарб, ми тебе нікому не віддамо, навіть не думай. Величезний камінь у той момент упав із серця дівчинки, який був великою тяжкостю для неї вже кілька днів. Вона заспокоїлася та вже повноцінно раділа своїй родині. Паша з Настею щодня дякують Богу за Софію. Вони вважають, що саме поява в їхньому житті дівчинки дала диву, появі Мишка, статися.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *