— У Агаши син народився! Я така щаслива, така щаслива! Подумати тільки, ми його чекали 10 років! Радість яка! Зараз ми з батьком їдемо до них на квартиру, терміново шпалери переклеїти, ліжечко нове купили, зібрати треба, зятю допомогти, щоб вже виписали і прийшов мій онучок довгоочікуваний в усе готове, новеньке! Агаша погано себе почуває, вже вирішили, що я буду перші дні у неї » на підхваті «! Мама торохтить по телефону, так щаслива за сестру, Я за Агату теж рада. Але до цього почуття домішується гіркий осад: мене так не вітали, народженню мого сина так не раділи.
А через три тижні, за запевненнями доктора, мені народжувати другу дитину. І ні, не було ремонту в дитячій за останні 5 років, ні ліжечок нових мої батьки не купували і «на підхваті» у мене ніхто не чергував, але перший же мій малюк з’явився на світ за допомогою кесаревого: лежав неправильно. — Проблеми у неї, — мама була засмучена, коли 9 років тому з’ясувалося, що у моєї старшої сестри Агати виникають труднощі із зачаттям, — намагалися, потім пішла перевірятися, а тут така звістка. Агата на той час була вже рік заміжня, їй виповнилося 26 років, а мені було 22 роки, я інститут закінчувала. З тих пір почалася ця епопея під назвою: «Я так переживаю за твою сестру». — Микита ж не залізний, — розповідала мама, — почекає, та й піде до іншої, до тієї, що зможе народити. Так мені дочку шкода! Так шкода!
Чоловік сестри спокійний і домовитий, нікуди йти не збирався, але мама так переживала, що почала допомагати сестрі буквально у всьому. — Зараз швиденько іпотеку їх закриємо, — мріяла мама, — щоб уже, коли вийде у Агаши народити, то борги за душу не тягнули. Що ти! Яке зараз весілля! Та й гроші на лікування потрібні, Агаша знайшла науковий інститут якийсь, там прямо чудеса творять! У Агаши проблеми, не до весіль, не до витрат тепер нам! Мені було 24 роки і я зібралася заміж за Ігоря. Нічого, пережили, розписалися, посиділи з ріднею. З ріднею з боку чоловіка. Моя мама «посидіти» на весілля молодшої дочки так і не прийшла. — Не можу, — заливаючись сльозами сказала вона мені, — не до веселощів.
Ми так сподівалися, що на цей раз лелека прилетить, а знову таке горе. Ну про що я можу думати зараз? Які мені зараз свята! Батько прийшов, привітав і швидко пішов — сумувати разом з мамою. Агати з чоловіком у нас теж не було. — Ну ось, — замість привітань почула я у відповідь на звістку про мою першу вагітність, — Чому одним все так просто і легко, а Агаша так страждає? — Коли ж у Агаши вийде ?! — трагічно заголосила мама по телефону, коли я зателефонувала їй з пологового будинку, прокинувшись від наркозу і ставши мамою першого сина, — Ну що за невезіння! — Мама, — сказала я, не стерпівши, — а порадіти за мене, за те, що у тебе тепер є онук, ти не можеш? — Я рада, — зітхнувши, видавила з себе мама, — просто мені так боляче за Агату, так прикро. Ми з Ігорем тоді теж були іпотечниками; чоловікові протягом мого декрету довелося нелегко: брав підробітку, ми економили. Якось раз ніяк не могли звести кінці з кінцями і я попросила у мами в борг.
— Дам, — сказала вона, — але тільки на пару тижнів. Агаша в санаторій їде, відгуки дуже хороші, там новомодне фізіолікування, може бути допоможе і у мене нарешті з’явиться мій довгоочікуваний онук! Я брати грошей на два тижні не стала, не була впевнена, що зможу віддати вчасно, а Ігор тоді у старшого брата перехопив. Природно нашу іпотеку нам гасити ніхто не допомагав, всі гроші йшли на лікування сестри. А воно вперто не допомагало. — Знаєш — сказала мама одного разу, коли ми з чоловіком і сином були у неї в гостях на 8-е Березня, — Ви вже не приводьте до нас свого сина. Розумієш, Агаші (сестра з чоловіком теж була в той день у мами) так важко дивитися на вас, на ваше щастя.
Я ж бачу, як вона на нього дивиться, у неї така туга в очах. Ось-ось заплаче. Не води, я сама до твого хлопчика буду приходити. Так мамин перший онук став «моїм хлопчиком». Приходила до нас мама сама. Три рази, на день народження до «мого хлопчика». Як повинність відбувала, дарувала подарунок і все щебетала про те, як їй хочеться, щоб Агаша подарувала їй карапуза. 9 місяців тому Агаші вдалося завагітніти. Дізналася я про це оригінальним способом, коли подзвонила мамі сказати, що ми з Ігорем чекаємо другу дитину. — Так? Це добре! Ми не хотіли нікому говорити, але зараз ніби вже можна: Агаша вагітна! 3 місяці вже! Все нормально, лікарі запевняють, що на цей раз вона виносить і народить!
Микита щасливий, батько аж просльозився, коли дізнався. А я і зовсім на сьомому небі: нарешті-то у мене буде онук! Те, що у мами вже 5 років як є онук, а я дзвоню, щоб розповісти, що буду мамою вдруге — порожній звук! Нарешті, у Агаши вийшло. — Тиск, — я подзвонила дізнатися, як у мами справи, — так ні, не в мене, у Агаши! Переживаємо сильно, її в лікарню відвезли, ми лікарям грошей дали, щоб вже догляд був за нею. Агата була тоді на 8-му місяці, а я в лікарні лежала на збереженні, але мені про це розповісти мама не дала, а я ж дзвонила попросити, щоб мама забрала мого сина до себе: Ігоря посилали у відрядження.
Виручила мене дружина дівера, спасибі їй величезне. Мама про те, що її молодша дочка ризикувала втратити друге дитя, так і не дізналася. І ось тепер це! У Агаши вийшло. — Не поїду, — вирішила я, — ні на виписку, ні додому до сестри. Вона племінника ігнорувала 5 років, їй на нього дивитися було боляче. І бачити танці моєї рідні з бубнами навколо довгоочікуваного онука від ненаглядної Агаши я не хочу. І другого пику — не скажу, навіть дзвонити не буду! — Ну як так?
— Ірина, дружина дівера, дивиться на мене зі співчуттям, — може тепер вже мама заспокоїться? — Чи не заспокоїться, — кажу, — тепер будуть розповіді про те, як Агаша годує, як втомлюється, як їй важко, як у маминого довгоочікуваного онука коліки, зубики, газики. А кого я народжу і як — на цьому тлі вже нікому не цікаво! — Ти вже давай, що не розкисай — гладить мене по руці Ірина — а вже зберешся в пологовий будинок, відразу нам дзвони, я заберу племінника, і потім допоможу, прорвемося.