Аня увійшла додому. З кухні чулися голоси чоловіка Сашка та її подруги Олі. Це здивувало Аню. — Вітаю! — привітала вона чоловіка та подругу, яка п’є чай. — Анько, привіт. Присідай до нас пити чай, — безсоромно запросила гостя. …Аня та Оля працювали в одному офісі. Якось Оля вряту вала Таню, з того часу вони потоваришували. Гуляли по телефону, ходили в гості один до одного. При цьому вирізнялися темnераментами. У Ольги був легкий характер і легковажне ставлення баrато до чого. Її зовсім не цікавила думка оточуючих, і сама не пліткувала про інших. Жила вона на своє задоволення і раділа удачам інших.
Чоловіки у її житті змінювалися чи не щорічно. То один втече, то другий покидьком виявиться… І зараз вона у них із Сашком вдома. Ніяких переживань у подруги Аня не помічала, але, напевно, щось змусило її приїхати без попередження. — Анечка, я ж у вас не просто так. Коротко мій виявився недоноском. – Ілля? — Хто ж ще. Поскандалили вчора. Ледве не дійшло до рукопашної. Зрештою він мене прогнав. А у моїй квартирі люди живуть. — Можливо помиритеся? З чого все почалося? — Та з дурниці. А завершилося… Загалом, дати притулок мені на недовго?
Поки що я з моїми квартиронаймачами nроблеми влагоджу та переїду до своєї квартири. Аня глянула на Олександра. Чоловік кивнув. — Звичайно, живи. – відповіла Аня. Оля, звичайно, ще та навіжена, але не гнати ж подругу з дому. І нічого її життя не вчить, адже неодноразово встрявала в аналогічні події. «Бабі майже сорок років, а безшабашний авантюризм так і пре з неї», — подумала Аня. Оля доnомоги друзів зраділа. Допивши свій чай, пішла у виділену їй кімнату – розкладати своє барахло. Увечері бабуся привезла Вадика, сина Анни та Олександра, і вони всі разом грали в різні настільні ігри, яких у будинkу було безліч.