Це історія така справжня! І дуже добра. Якось ми з чоловіком сиділи на подвір’ї, поруч сусідський пес загавкав. Ми визирнули, адже сусіда, дідуся Сергія, не було вдома. Він у лі к а рні був, за хво рів старий. Біля паркану стояв чоловік у вій сь ковій ф ормі. Ми вирішили поцікавитись, навіщо він тут. Виявилося, він шукав якогось Сергія Миколайовича Іванова. Щоправда, ми не знали по батькові нашого сусіда, але поцікавитись, навіщо він йому потрібен, ми таки вирішили. Ми запросили чоловіка в будинок, він розповів дивовижно-зворушливу історію про його дружину. 17 років тому вона була у положенні, але її чоловік був у відрядженні по службі.
Їхала вона одна в машині до л ік арні, в різал ася в дерево, зне притом ніла. Якби не якийсь Сергій, жінка, можливо, не те, щоб не нар одила, вона б не вижила. Машина спалахнула. Якийсь Сергій витяг його дружину з п ала ючого автомобіля. Він відвіз її до л ікар ні, і дружина нар одила. Хвилиною більше, не наро. дився б їхній син. Він тоді тільки представився. Це все, що вони знали про нього. Шукають уже 17 років, об’їздили усі найближчі села. І єдине, як вони можуть його впізнати, опі. к на плечі. Він отримав його під час порятунку його дружини. Ми спочатку сумнівалися, адже дідусь Сергій спілкувався із моїм чоловіком кілька років.
Він би йому розповів. Але оп ік на плечі ми точно зрозуміли, що це про нього. Ми одразу ж підвелися з місць. Поїхали до лі кар ні. Бо дідусь телефоном не користується. Але дядько Сергій сказав, що опі к у нього з дитинства, окріп розлив на себе. Чоловік той, засмучений, поїхав мабуть, не судилося знайти рятівника. А через тиждень після повернення додому з л ікар ні дідусь Сергій говорив зі своїм псом у себе на подвір’ї: -Звичайно, я йому не розповів про ав а рію. Навіщо? Ще відчуватимуть себе зобов’язаними мені. У них все добре, це найголовніше. Не потрібно зайвої метушні. Уявляєте яка історія. У дідуся Сергія справді велике се рце.