Після чергової кризи Алла і її чоловік виявилися без роботи і з іпотекою. Щоб якось вибратися з цієї ситуації, Алла змушена була залишити сина з чоловіком і виїхати до Італії. Не те щоб робота, яку їй запропонували відповідала її кваліфікації, їй потрібно було доглядати за людьми похилого віку, але без цієї роботи вони ризикували опинитися на вулиці. Довгих сім років знадобилося Аллі, щоб розплатитися з боргом. Коли ж у неї накопичилася пристойна сума, Алла вирішила, що пора повертатися додому. Якраз до весілля сина і приїде. Сидячи за столом, Алла не могла натішитися на сина з невісткою, які вони обидва красиві і щасливі. І весілля організоване по вищому класу, тут вже вона постаралася. У самий розпал весілля поруч з Аллою всілася сусідка по сходовому майданчику. Скандальна, неприємна особа, але не запросити її Алла посоромилася.
— Чого, сидиш млієш, курка? Від такого нахабства Алла оніміла. А сусідка продовжувала. — Думаєш, тебе тут чекали? Он, бачиш, чоловік твій підійшов до жінки з дитиною? Адже це його дитина. А син тобі нічого не розповів, правда? Навіщо? Їх же влаштовує, що ти гроші надсилаєш, а під ногами не плутаєшся. Зрозумівши, що Алла відповідати їй не збирається, сусідка ретирувалася. А Алла сиділа і дивилася на дочку чоловіка. Вона не сумнівалася, що це правда. Дитина була дуже схожа на її сина в дитинстві. Жахливо прикро було, що чоловік настільки знехтував нею, що запросив свою коханку на весілля сина. Сім років-чималий термін. Якесь відчуження між ними Алла відчувала з першого дня приїзду, але сподівалася, що ні час, ні відстань не можуть перешкодити рідним людям залишатися такими.
Очевидно, вона помилялася. Алла згадала, як важко переживала її від’їзд літня пара, за якою вона доглядала. Як вони просили її не забувати їх і хоча б дзвонити час від часу. Люди похилого віку дійсно були до неї дуже добрі… Краєм вуха Алла почула, що тамада надав слово для привітання їй. На ватних ногах вона вийшла до мікрофону, привітала молодих і додала: — Синку, ти вже дорослий і я дуже сподіваюся, що і ти, і твій батько, зумієте надалі без моєї допомоги піклуватися про своїх коханих. А оскільки для мене у ваших серцях місця більше немає, я повертаюся до Італії. Виходила вона із залу під загальне сум’яття і шушукання. Син і чоловік, щось прокричали, забігали, намагаючись її зупинити, але це було вже не важливо. Можливо, коли-небудь вона їх і вислухає, але тільки не зараз. Зараз вона твердо мала намір повернутися до тих, хто її любив.
