Сьогодні хотіла б підняти важливу тему, хоча знаю, що більшість з вас зі мною не погодиться. Втім, подібні випадки не поодинокі в нашій державі. І я просто більше не можу подібного терпіти! Неодноразово потрапляла на матеріали про багатодітні сім’ї в мережі, ось Вчора прочитала чергову статтю, Як мати семи дітей скаржилася на свою бідність, а потім заявилася в мерію і почала випрошувати там житло. Потім вона взагалі прийшла зі своїми дітьми і влаштувала там нічліг, щоб привернути увагу до того, що їм потрібна квартира. Це все супроводжувалося історіями про те, скільки у них труднощів, сім дітей — їсти нічого. Барак, в якому жила сім’я, розпався, а влада обіцяє нове житло лише через три роки. Але хіба це не їхні проблеми?
Чомусь, коли у мене немає можливості, Я не планую дітей. Навіщо було народжувати? А потім просити допомоги? Дітей дійсно шкода, адже вони не винні, що у них такі безголові батьки. Їх виправдання:»ми дуже любимо дітей». Я теж люблю, і не одна жінка до нестями хоче ще діток. Але ми ж не народжуємо, якщо не можемо забезпечити хороше життя зараз, не кажучи про майбутнє. У чому проявляється ваша любов: народити і кинути дітей напризволяще? Ще одна жахлива історія: у Софії і Мирослава є п’ятеро дітей і недобудований будинок, але немає роботи і грошей. Так навіщо? Бідні діти ж страждають. Вони недалеко від цього будинку знімають житло, тому що не мають можливості завершити будівництво!
«Восени чоловік залишився без роботи. Зараз він стоїть на біржі праці, отримує допомогу з безробіття і пару тисяч з допомоги на дітей. Ось і весь сімейний бюджет. На найм житла вже нічого не залишається.“ І далі просять зібрати їм гроші, щоб добудувати свій будинок. І, найголовніше, що мене обурює: чому одні люди можуть працювати, платити податки, заробляти на себе і своїх дітей самостійно, а інші народжують по десять дітей, сподіваючись на допомогу інших або на утримання державою. Тому мені ні краплі не шкода багатодітних сімей. У власній немічності вони винні самі! А ви як ставитеся до таких родин?