Мені 38 років, я незаміжня, у мене немає дітей, і при цьому у мене абсолютно немає жодних проблем. У мене хороша робота, я сама купила квартиру в обласному центрі та машину, регулярно допомагаю батькам у селі. Багато хто думає, що мені близько 28 років, і це приємно чути. Я старанно дбаю про себе: займаюся йогою з персональним тренером, ходжу в басейн, відвідую косметолога. У мене дві вищі освіти, я багато подорожую, вільно говорю англійською, а зараз вивчаю французьку та іспанську мови. Я зовсім не розумію, навіщо жінки виходять заміж, йдуть жити до чоловіків чи свекрухи, винаймають квартири, відмовляються собі у всьому, щоб нагодувати та одягнути дітей, беруть на себе купу чоловічої роботи. Це для мене загадка. Моє життя зовсім інше – воно на радість. Ми приходимо у цей світ, щоб бути щасливими, реалізовувати свої таланти та насолоджуватися життям. Я щиро вважаю, що планета перенаселена, а людство йде в глухий кут, і крах неминучий.
Залишати по собі нащадків зовсім не обов’язково і навіть недоцільно. Навіщо? У моєму житті є місце для кохання та почуттів. Чоловіки, з якими я мала романи, повністю поділяють мої погляди. Я досягла такого рівня, що можу забезпечити себе сама і навіть допомагати своїм близьким. Батькам я щомісяця відправляю 10 тисяч гривень, зробила ремонт у їхньому будинку, купила хорошу машину, хай і не нову. Однак навіть при цьому я для них не така, бо не подарувала їм онуків. Мов це мій обов’язок! Ніби я маю вийти заміж і встигнути народити купу дітей. Я маю подругу, з якою ми колись весело проводили час. Десять років тому вона вийшла заміж, і тепер постійно скаржиться на труднощі та тяжке життя. Зараз у неї двоє дітей, робота, сім’я, а для повного щастя вони завели кота та собаку.
Але доглядати тварин доводиться їй, адже більше нікому. Окрема тема – діти. Пам’ятаю, як вона казала мені, що я бідолаха, бо не відчувала радості материнства. А вона випробувала сповна: бабусі не поспішали допомагати і не поспішають досі, адже обидві ще працюють. До того ж, на ній висить кредит. Чоловік купив нову машину, а виплачувати кредит доводиться їй. Чому вона оформила його на себе – для мене загадка. Люди самі створюють собі проблеми, а потім нарікають на труднощі. І я мовчу про життя в селах з городами, коровами та іншими турботами. Це взагалі вище за моє розуміння. Я рідко їжджу до батьків, хоч відправляю їм гроші. Причина в їхніх нескінченних розмовах про те, що я даремно витрачаю своє життя без сім’ї та дітей, і засуджуючі погляди сусідів. Особливо це стосується жінок за сорок, котрі виглядають на всі шістдесят. Загалом я щаслива. Я побувала у 25 країнах світу і не збираюся зупинятися. У мене є надійні друзі, і я зовсім не потребую чоловіка в тапочках вдома і галасливих дітей навколо. А ви вважаєте, що я «нещасний пустоцвіт»?