Галина майже рік терпіла гулянки свого чоловіка. Десь глибоко у душі вона сподівалася, що Олег виправиться. Однак сліди помади на його сорочці, запах жіночих парфумів та дорогі подарунки, явно не для неї, говорили про інше. Вона не раз думала про розлучення, про поділ квартири. Але думка про те, що їхня дочка Оля виросте без батька, зупиняла її. І Галина прийняла для себе негласне правило – терпіти заради дитини. Ночами вона плакала в подушку, пила заспокійливе, навіть думала звернутися до психолога. Але розповісти все сторонній людині їй здавалося неможливим. Натомість вона звернулася за порадою до матері. – Ти хочеш залишити дочку без батька? Подумай про Олю. Вона тебе зненавидить за це! Олег гроші дає? Дає. Є на що жити, є що їсти. От і терпи заради дитини!
– суворо сказала мати. Олег продовжував приходити додому п’яним, зникати на цілі дні та не відповідати на дзвінки. Йому було все одно на дочку – її здоров’я, оцінки, друзів, навіть на іменини він її не привітав. Набравшись сміливості, Галина вирішила поговорити з чоловіком. Але Олег її випередив: – Ти нікуди від мене не дінешся. Ти бачила себе у дзеркалі? Погладшала, одягаєшся, як сіра миша. А Карина – зовсім інша річ. Вона гарна, завжди доглянута, у шикарних сукнях. Приємно навіть просто дивитися, не говорячи вже про інше. Галина хотіла кричати, плакати, вигнати його з хати. Але натомість вона просто опустила очі і пішла до кімнати. Олег, обнявшись з телефоном, мило розмовляв з кимось, називаючи її «кисонькою» та «коханою». Коли він востаннє казав їй такі слова?
За хвилину він грюкнув дверима і поїхав. Галина згадала своє дитинство. Її батько також кричав на неї і матір, йшов ночувати невідомо куди. Якось вона застала його з іншою жінкою, а ввечері того ж дня він кричав на матір за погано приготовлену вечерю і навіть підняв руку. Але мати терпіла. Вважала, що сама у всьому винна. Галина вирішила, що не повторить її помилок. Вона змахнула сльози, дістала чемодан і почала збирати речі, жбурляючи їх на дно. Навіть вішалки не знімала. – Доню, прокидайся. Ми їдемо. – Куди, мамо? – У нові пригоди. За кілька хвилин вони вже їхали в таксі до бабусі. Мати лаяла Галину за її рішення, але та не слухала. Вона твердо вирішила розпочати нове життя перед Новим роком – без Олега. Цілий місяць від Олега не було жодних звісток. Навіть подарунок дочки на День Святого Миколая він не надіслав. – Коли ти їй розповіси? Ти розумієш, що руйнуєш її життя? Вона не зможе вирости нормальною без батька! – бурчала мати. – Не знаю.
Але заяву на розлучення я вже подала. За тиждень йду до суду. За тиждень у кабінеті адвоката вона зустріла Олега. Перед нею стояла змучена, з синіми колами під очима, неголена і розпатлана людина. – Будь ласка, дай мені другий шанс. Я виправлюся, обіцяю, – благав він. Але Галина не вірила жодному його слову. – Навіщо? Адже Карина гарна, струнка. Живи з нею. Я не хочу тебе ні бачити, ні чути. Приїжджай до дочки, але вона скоро дізнається, який ти горе-батько. Минуло п’ять років. Галина знайшла гарну роботу, накопичила на власну квартиру. Оля виросла розумною та гарною дівчиною. Вона добре навчалася, посідала призові місця на олімпіадах. На роботі Галина познайомилася з Костею – дбайливим та галантним чоловіком. Він прийняв її разом з донькою, балував Олю подарунками, і незабаром вони почали жити однією родиною. Якось Оля поверталася зі школи і побачила біля супермаркету старого, який просив милостиню. То був її батько, Олег. Дівчинка мовчки підійшла та кинула йому 10 гривень. Як вважаєте, доля покарала Олега? А як би ви надійшли на місці Галини?