Мені до пенсії залишилося працювати лише 5 років, але я з тих людей, які, навпаки, не хочуть на пенсію виходити. Мені подобається моя робота, у колективі всі хвороби заб уваються. Тим більше, зараз на пенсію важко прожити, а мені ще хочеться з подружками погуляти, на море щороку їздити, гроші на це весь час коплю, без зарплати це буде вже неможливо. Я все життя до цього дбала про інших. То діти один за одним народ жувалися, я з ними вдома сиділа, до школи відправляла, більшу частину обов’язків на себе брала, бо чоловік був паралізований.
Ще чоловіка довго доглядала, поки його здоров’я остаточно не підвело і його не стало. Але зараз настав такий час, діти вже дорослі, тож мені хочеться про себе подумати, для себе пожити. Але нещодавно до мене прийшов син з невісткою, стали вони мені все натякати: -Розумієш, мам, все ж у Поліни вже декретна відпустка закінчується, а Мишко ще маленький. -Ну, а в чому проблем? Віддайте дитину в дитячий садок чи місць немає? -Місця є, просто ти бачила ці муніципальні дитячі садки? Вихователів із сіл набрали, а діти там із незрозумілих сімей… чого у них наш Мишко навчиться? -Ну, що ви траrедію розвели. Ти сам у такий же садок ходив, нормальною людиною виріс. Вихователі із села не означає, що вони погані.
А дітей із неблагополучних сімей скрізь вистачає. Потрібно, щоб Мишко навчився поводитися в колективі. -Мамо, ти не розумієш, на що ми натякаємо? У тебе ж педагогічна освіта, може ти посидиш із Мишком три роки, ми тобі платити будемо. А потім уже повернешся на свою роботу. Син із невісткою Поліною мене збентежили. По-перше, мене за три роки вже не візьмуть на роботу, у мене вік пенсійний. І я люблю свою роботу, мені подобається приходити до колективу. Чому син не хоче віддавати Мишка в садок – я так і не зрозуміла, і не знаю, що мені тепер обрати.