Протягом 30 років мої батьки були нерозлучні, і річниця їхнього весілля мала стати грандіозною подією. Охоплена хвилюванням, я була захоплена приготуваннями, прагнучи вимовити проникливі тости і піднести незвичайний подарунок. Протягом місяця я ретельно готувалася, відвідувала салон краси та особисто займалася макіяжем та манікюром. Разом із подругою Оксаною ми обійшли найкращі магазини міста у пошуках ідеального одягу та взуття, витративши на це незліченну кількість годин. Кожне завдання було ретельно виконано протягом двох місяців.
Моя сестра теж поринула у підготовку, купивши дві чудові путівки до Парижа як подарунок, що стало результатом її постійних заощаджень та продуманого планування. Наша тітка завжди була зайнята, звертаючись за порадою з різних аспектів святкування, від вибору квітів до подарунків та тостів, які мають бути сказані. У очікуваний день нерви були межі. Озброївшись чудовим букетом та у супроводі моєї сестри, яка розбиралася з асортиментом посилок, ми прибули до будинку наших батьків – згідно з традицією, без попередження.
На наш подив, наші крики й стуки лише луною розносилися порожніми коридорами. Зрештою, дзвінок моєму батькові розкрив приголомшливий поворот подій: батьки поїхали на море, вирішивши відсвяткувати цю віху лише вдвох. Опинившись у вирі замішання і зневіри, ми з сестрою провели час, спілкуючись із спантеличеними родичами і намагаючись впоратися з несподіваним рішенням наших батьків. Наші копіткі зусилля, ресурси та емоційні вкладення виявилися марними, затьмареними відсутністю попереднього спілкування та уваги з боку наших батьків. І хто з нас більше винен у сформованій ситуації?