Коли ми одружилися з чоловіком, єдиним місцем, де ми могли жити, була квартира свекрухи. Разом із нею ми прожили десять років. Це були найважчі десять років мого життя. Стільки всього вона мені за ці десять років наговорила, що згадувати не хочеться. Мій чоловік був її єдиним сином, і турбота про неї входила до моїх прямих обов’язків. Як тільки ми одружилися, вона одразу постаріла та захво ріла. Лежала цілими днями, а я мала подавати все і прибирати за нею. У мене теж народився син, і я одразу вирішила, що ніколи в житті я не стану такою свекрухою, як вона. І ось за десять років свекрухи не ста ло.
Я думала, що ми з чоловіком нарешті житимемо спокійно, але через місяць чоловік розбився на машині, і його теж не ста ло. Я із сином залишилася зовсім одна. Коли син вирішив побратися і хотів привести невістку до нас додому, я була дуже рада. Мені вже набридло бути однією. З невісткою мені буде веселіше. Всі справи по дому я взяла на себе, бо молоді тяжко працювали та втомлювалися. А вони звикли до цього. Через деякий час не стало моєї сестри. А моя мама жила з нею, і сестра дбала про матір. Але оскільки мама залишилася сама, я вирішила забрати маму до себе.
Невістки це зовсім не сподобалося, хоча догляд за мамою теж був на моїх плечах. Але їй не подобалося, як старенька їсть, сидить, хропе ночами. Вона навіть запропонувала мені продати квартиру та купити дві однокімнатні, щоб вони жили окремо. А я відмовилася. Вона так обра зилася, що всю ніч сва рилася з моїм сином. На ранок вони мені повідомили, що збираються винаймати квартиру. А їм суперечити не стала. Але минуло півроку, і вони вже хочуть повернутися, адже платити за оренду надто дорого. А я не знаю впускати їх у свій будинок чи ні. Адже їм бабуся так заважала? Я вже за своє життя стільки принижень натерпілася, що вже сил це терпіти нема. А ви як би вчинили?