Галина стояла у темній кухні біля вікна і дивилася на вікна навпроти. На ялинках горіли гірлянди, діти грали, сім’ї готувалися до Нового року. Вона тихо чекала, коли відчиняться двері. Вона за звуком повороту ключа вже визначала чоловік тверезий чи ні. <<Я так заkохалася в нього. Він гарно доглядав мене. Все ж таки було так добре. Сергій! Чи обов’язково було все зіпсувати?!>> Вперше він пив безпробудно два дні, коли наро дився їхній син, Матвій. Потім почав шукати всякі приводи випити, а потім навіть не морочився, пив цілими днями. Через деякий час він пообіцяв Галині, що більше не nитиме. Але через деякий час знову випив, та настільки, що з кулаками накинувся на Галину, і зупинився тільки тому, що син підбіг і став перед мамою. Галина взяла сина, зібрала речі, щоб переїхати до мами, але Сергій впав навколішки, вибачався, казав, що більше таке не повториться. Галина дала йому шанс. Після цього він не пив.Але того дня його не було вдома з ранку, а ще вже через день Новий рік, і це найкраща нагода почати nити.
По тому, як повільно Сергій відчиняв двері, Галина зрозуміла, що він n’яний. Вона сховалася, щоб чоловік її не помітив. Так і сталося. Він увійшов у квартиру, пішов у спальню і одразу ж ліг спати. Галина пішла до кімнати, перевірила кишені чоловіка та витягла rроші. Залишила дві дрібні купюри, щоб він подумав, що втратив чи витратив сам. Син Матвій давно хотів залізницю. Щоразу, повертаючись із садка, довго стояв біля вітрини магазину. Тож Галина вирішила на ці rроші куnити синові новорічний подарунок. Наступного ранку відвела сина в садок і пішла за іграшкою. -Світлофор теж беріть, дітям подобається, – умовляла продавщиця. – Гаразд, давайте! Увечері Галина готувала вечерю, чоловік прокинувся. -Галя, Вибач. Ось це все, що лишилося в мене, – і витяг з кишені rроші, – є що випити? Галина залишила його одного на кухні, пішла до сина.-Мам, Не nлач. -Все добре, сина. Завтра підемо до бабусі. Зараз лягай спати. Матвій заснув. Галина поставила під ялинку подарунки сина та пішла спати. Рано-вранці Галина і Матвій прокинулися від гуркоту. Сергій сидів на коробці залізниці сина, поруч лежала ялинка та уламки залізниці.
– Це мій подарунок? Ненавиджу тебе тато! Мій поїзд. Ненавиджу! Галина обійняла сина. Маленький Матвій ридав так голосно, він відштовхнув маму і побіг у свою кімнату, зачинивши за собою двері. Мати помітила, що коробка світлофора ціла. <<Хоч чимось зможу порадувати сина>>. Галина підійшла до Сергія. – Ненавиджу тебе, чуєш? Ненавиджу! – крізь стислі зуби прошепотіла вона. Сергій нічого не розумів, він був такий n’яний. Галина пішла до сина. Він лежав на ліжку, закриваючи руками обличчя. – Синку, розплющи очі, дивись. – що це? – це твій подарунок. – мамо, дякую, – радів він через сльо зи. – А тепер, збирай речі, ми йдемо! Вони зібралися та поїхали до мами Галини. – Доню, ви рано! – Потім помітила речі і додала, – Ти пішла від нього? Ой, давно треба було. Проходьте. За кілька годин приїхав Сергій, знову вибачився, просив повернутись, обіцяв, що більше такого не повториться. Галина дивилася на сина. У його погляді було тихе прохання не прощати батька. Галина вигнала його і веліла не повертатися.