Цього року в нашому селі літо видалося жарким та посушливим. Молодь та діти намагалися проводити денні години на річці. Іван Степанович – міцний, строгий мужик, спеки ніколи не б оявся, як і холоду. З дитинства він звик до важкого, сільського життя. Тут він наро дився, одружився і виховав, разом із дружиною Оленою, трьох синів. Один із них жив у тому ж селі, і мав свою сім’ю та дім. Двоє інших поїхали до міста, влаштовувати життя. Іван Степанович пишався своїми дітьми, але ніколи не розхвалював їх на людях.
Він завжди вважав, що чоловік повинен досягти всього своєю працею Олена Максимівна була трохи іншої думки, і любила похизуватися перед подругами та сусідами здобутками своїх синів. Ось і сьогодні, години як дві тому, вона пішла за хлібом і досі не повернулася. Нарешті він побачив дружину, що повертається, але побачивши обличчя входить у двір дружини зрозумів, що трапилося щось дійсно нехороше. Вона підійшла до ґанку, і важко опустилася на сходинку. Мовчання затяглося і, нарешті, подивившись на чоловіка, вона тихо сказала, що сьогодні не стало Маші Матвєвої. Хво ріла довго. Адже зовсім молода була. Дружина опустила голову на руки та заnлакала. Іван Степанович довго мовчав. Нарешті підняв очі на дружину і сказав: – Дітей треба забрати. (T/K) Дружина втратила мову. – Вони нам не чужі і ти це знаєш краще за мене.
Мої онуки в дит ячому будинку не житимуть! Чоловік має рацію. Адже діти Маші й справді були їм рідними онуками. Їхній син Андрій, давно вже походжав до Марії, і знали про це всі. Навіть дружина знала про це, але мовчала. У Маші народилися двійнята, один на один схожі на Андрія. Все село шепотілося. – Усі ми ви нні! І я, і Іван, і тим паче Андрій. Після розмови із батьком Андрій довів батьківство дітей Маші. Але дружина дітей до хати забрати відмовилася. Вони стали жити у дідуся з бабусею.