Я стояла на порозі нашого будинку, очі мого чоловіка блищали гнівом. У його погляді не було колишньої теплоти, тільки холодна недовіра. “Ти маєш піти,” – сказав він, його слова були як удар ножа в серці. “Але це не правда, я ніколи не зустрічалася з іншим чоловіком!” – Заперечила я, але він не слухав. Його мати, що стояла поряд, дивилася на мене із задоволенням. “Я бачила тебе в кафе з ним,” – наполягала вона. “Ти зрадила мого сина.” Сльози навернулися на мої очі. Я намагалася згадати, коли щось подібне могло статися, але нічого не спадало на думку. У той день я справді була у кафе, але тільки з подругою. “Будь ласка, повір мені,” – благала я чоловіка.
Він відвернувся, не бажаючи слухати. Серце розривалося від болю та нерозуміння. Я не знала, що робити: боротися за ці стосунки чи відпустити їх? Тієї ночі я залишилася у подруги, почуваючи себе абсолютно самотньою. Наступного ранку я вирішила поговорити з чоловіком віч-на-віч. “Ми повинні поговорити,” – почала я, коли він відчинив двері. “Що ще тобі потрібно?” – Його голос був холодним. “Я ніколи не зраджувала тобі. Це непорозуміння,” – наполягала я. “Моя мати ніколи не бреше,” – відрізав він.
“Може, вона помилилася? Може, це взагалі була не я?” Він зітхнув: здавалося, що задумався. “Я не знаю, що думати,” – зізнався він нарешті. “Давай спробуємо з’ясувати правду разом”, – запропонувала я. На мить у його очах майнула надія. Ми вирішили зустрітися з матір’ю разом, щоб обговорити все ще раз. У глибині душі я сподівалася, що правда випливе назовні, і ми зможемо почати будувати наші стосунки заново. Але чи це було можливо після такої зради? Дізнаємось увечері…
