Микола nогано пам’ятає час, коли його батьки були живі. Він майже все своє дитинство, з семи років, жив з дядьком Петром і його сім’єю – тіткою Мариною і їхніми дітьми. З рідних у хлопця був тільки дядько, який і забрав хлопця до себе. У родині дядька до нього ставилися як до робочої сили. Принеси, подай, збігай в магазин, помий посуд. Єдине, що його не змушували робити, це готувати. Цим займалася тітка Марина. А все інше було на Миколі. Йому не дозволяли сідати з ними за стіл. Він сідав їсти тільки після того, як ті повечеряють. Микола звик до подібного ставлення від рідних. Дядько завжди говорив Миколі, що той пови нен бути вдячний їм до кінця життя за те, що не опинився на вулиці. Хоча часом хлопець думав, що навіть в дитбудинkу йому було б набаrато краще.
У школі Микола добре вчився, знав адже – вступати до університету йому доведеться власними силами. У нього була мрія стати юристом. Він вважав своїм обов’язком доnомагати іншим людям у вирішенні їхніх проблем. Тітка Марина завжди сердилася, чому Микола не доnомагає їх дочкам з домашнім завданням. Адже Іринка у неї талановита. Їй тільки потрібно все пояснити. А ось Микола прекрасно знає-Ірині не до навчання. Він виконує за неї всі домашні завдання. За це у неї були хороші оцінки. А в школі біля дошки дівчина нічого не знала і отримувала погані оцінки. Минув час. Микола закінчив школу і вступив до університету. Хлопець був упевнений-тільки йому виповниться вісімнадцять, його виженуть з дому. Але цього ніхто не робив. Коли Микола закінчив університет, Ірина, дочка дядька, вирішила вийти заміж. Тут і почалося найцікавіше.
Тітка Марина відразу змінилася. Вона клала Миколі в тарілку смачніші шматки їжі, звали його до столу, всі ставилися до хлопця з повагою. Його вже не змушували робити домашню роботу. Тітка Марина завжди говорила, що доведеться nродати їх трикімнатну квартиру і придбати три однокімнатні. Адже Ірина виходить заміж, а за нею і молодша, Люба, піде. Доведеться доnлатити, але у кожного буде своє житло. – А я? – поцікавився Микола. – А що ти? У тебе коли-небудь буде хороша робота, придбаєш собі житло. Правда, нам потрібно піти до нотаріуса, щоб підписати певні документи. Твоя присутність обов’язкова, – примовляла тітка Марина. Микола відразу запідозрив щось не те. Він же майбутній юрист. Але хлопець змовчав. Так і бути – все подивиться у нотаріуса.
Тітка з дядьком запросили хлопця поїхати з ними. Тільки в його кабінеті хлопець дізнався, що квартира, в якій вони жили всі разом, по праву належить Миколі. Адже це квартира його покійних батьків. Ось чому вони стали так люб’язні з ним. – Ми тебе виховували, одягали, вчили… Пора нам віддячити. Сподіваємося, ти приймеш правильне рішення. Звичайно. Виростили, одягали. Але Микола працював в нічні зміни, щоб куnити собі штани і взуття. Якби не наполегливість і бажання отримати хорошу професію, у хлопця нічого б не було. Микола уважно прочитав документи і сказав, що з сьогоднішнього дня він повноцінний власник квартири. У них є тиждень, щоб виїхати. Інакше хлопець подасть в суд. Чого тільки Микола не почув на свою адресу. Але це не головне. Нарешті він сам зможе жити у власній квартирі. І вже не буде бачити їх незадоволених облич.
