Через важкі умови у своїй рідній країні багато жінок, у тому числі і я, поїхали за кордон. Я переїхала до Італії і почала працювати доглядальницею в однієї дами, і заробляла хороші гроші. Мені було майже 40, і я вірила, що зможу влаштувати тут найкраще життя. Якось я познайомилася з Маріо, сином жінки, на яку я працювала, і ми покохали одне одного. Ми одружилися, але потім я зрозуміла, що в мене не було щирих почуттів. Тільки прихильність. Я думала, що цього буде достатньо для щасливого сімейного життя, і я зрештою звільнюся. На жа ль, це було не так.
Після нашого шлюбу у мене з’явилося більше роботи та обов’язків, і я все ще дбала про матір Маріо. Я більше не отримувала жодної зарплати, тому що ми були одружені, та чоловік перестав давати мені гроші . Ми були різними людьми, з різними точками зору. Я була відвертою, а Маріо – ні, і це створило розрив у спілкуванні між нами. Якось ми відвідали родичів Маріо, і мені не сподобалася страва, яку вони нам подали. Але Маріо схвильовано попросив рецепт, і я запропонувала приготувати його наступного дня.
Щойно понюхавши, він відмовився і сказав, що цього разу йому не сподобалося. Цей інцидент явно показав, наскільки ми були різними у всьому. Тепер, через кілька років, я нещасна, і в мене немає роботи. Я безкоштовно доглядаю італійську леді, а мої заощадження зменшуються день за днем. Я також запитую, чи варто мені повернутися на батьківщину, і спробувати знайти своє щастя, поки не дуже пізно?
