З дитинства мені доводилося стикатися із труднощами. Мої батьки завжди були зайняті своїми справами і рідко приділяли моїм потребам увагу. Щоб полегшити їм життя, я вирішила почати працювати, як тільки мені виповнилося 16 років. Моя перша робота була у маленькій кав’ярні біля нашого будинку. “Ти впевнена, що хочеш це робити?” – Запитала мене мама, коли я повідомила їй про своє рішення. “Так, мамо. Я хочу допомогти сім’ї”, – відповіла я з рішучістю в голосі. Спершу це було непросто. Я все ще навчалася в школі і працювала після уроків, але згодом я почала змінювати роботу, прагнучи кращого.
Незважаючи на всі труднощі, я була горда собою. Якось, коли мені було близько 25 років і я вже стабільно заробляла, мої батьки підійшли до мене з несподіваною пропозицією. “Дочко, ти заробляєш хороші гроші. Може, варто поділитися з нами?” – почав батько. Я була здивована: “Ви завжди говорили, що я маю бути самостійною. Я працювала, щоб допомогти сім’ї, але ви ніколи не допомагали мені”. Мама зітхнула: “Ми народили тебе, виховали. Хіба це не гідне винагороди?” Я зрозуміла, що мої батьки бачать тепер у мені джерело прибутку.
Це було болюче усвідомлення, але я вирішила діяти рішуче. “Мамо, тату, я люблю вас і завжди готова допомогти. Але я не згодна, щоб ви вимагали від мене грошей за те, що народили мене. Я робила все, щоб не навантажувати вас, і сподіваюся на взаємне розуміння”. Мої батьки були спантеличені моєю відповіддю, але згодом вони зрозуміли, що я маю рацію. Нині наші стосунки стали більш щирими та теплими. Ми вчимося цінувати один одного та підтримувати у будь-яких ситуаціях. Наші узи стали міцнішими завдяки цьому випробуванню.