Сталося все сьогодні вранці в маршрутці. Заходить молодий хлопець, з сумкою, з якої ледь визирала військова форма. Через пару хвилин задзвонив телефон ..Сиділи в маршрутці. Зайшов молодий хлопець. У цивільному. З дорожньою сумкою, з якої ледь-ледь визирала військова форма. Голосно привітався з усіма. Люди здивовано переглядалися. Той сів біля вікна. А очі, очі неймовірно світлий щастям.
Спостерігали все за ним. Через пару хвилин у нього задзвонив телефон. І тут цей мандрівник почав говорити.А вся маршрутка завмерла в очікуванні …- Мам, ти чуєш, не плач ?! Мам, я приїхав, чуєш! Я вже майже вдома! Через пару хвилин побачимося, мам! Мам, не плач! Мені дали відпустку на 10 днів! Мам, я так скучив!
Жінки, які були в маршрутці, не стримували сліз. А юнак, поринувши з головою в розмову з мамою, навіть і не бачив цього всього.І в той час кожен розумів, що, з огляду на той стан, в якому живе Україна вже більше 5 років — це були найщасливіші, найбажаніші слова для них обох — матері і сина.. Мам, не плaч, я приїхав!