На вихідні до Ані та Максима приїхала мама Макса. Вона жила в невеликому селі, і любила приїжджати в місто до сина, щоб порадувати його сім’ю своїми заготовками. — Ось вам огірочки, тут я солоні помідори зробила. А ось і сирок, в тому пакетику фарш… — Мам, навіщо так багато всього. Важко ж було везти. — Макс, тут у мене все своє, свіже. Що ви тут в магазинах своїх купите-одна хімія. А я влітку в ліс ходила, малину збирала, ось вам три банки варення привезла. Макс і Аня любили дні, коли до них приїжджала мама, для Ані вона була як рідна мама, а не свекруха. У них були теплі стосунки, ніколи не сва рилися, ніхто нікого не повчав.
На наступний день Аня зі свекрухою домовилися разом після її роботи по магазинах пройтися. Аня любила ходити зі свекрухою по місту, розповідати їй про все, як екскурсовод. Домовилися зустрітися біля офісу Ані о 6 вечора. Аня на роботі намагалася все виконувати ідеально, щоб її начальниця не затримала. Не хотілося спізнюватися на зустріч зі свекрухою. Тільки Аня збиралася вже піти, як начальника зловила її на півдорозі: — І ти хочеш назвати це адекватним звітом? Швидко перероби! — Так це не мої документи… мої були в синій папці. — Мене не хви лює, я ж тебе побачила, тебе і попросила.
Довелося Ані знову сісти за свій стіл. Пояснила двома словами свекрухи, що вона затримається. Але све круха була бойовою жінкою. Вона піднялася в офіс Ані, знайшла її начальницю і висловила їй в обличчя все, що думає, що та й права не має більше робочого дня спів робітника затримувати, тим більше чужу роботу переробляти. Того ж вечора Аню звільнили. — Послухай, мила моя, так навіть краще. Якщо вони з тобою так нешанобливо поводяться, значить і не потрібно на них працювати. А я тобі нову посаду знайду, ти вже на мене покладися, — заспокоювала свекруха. І знайшла. На новому місці і зарплата вище, і колектив дружніше.